Розділ 6. Клятва Сонця

Вогонь дає світло. Але якщо зазирнути в нього надто глибоко - побачиш, як воно пожирає себе.

Арія приходить до тями після випробування. Тиша лазарету пахне травами та димом.

Ліора сидить біля неї, читає книгу.

- Ти спала два дні. - вона відклала книгу, - Знаєш, я не хочу тебе засмучувати чи тривожити. Але усі в Академії говорять, що той кристал згорів через тебе.

- А ти що думаєш?

- Думаю, що точно до цього не причетна. А ще можливо він вже був дуже старим? Може на нього вже були якісь тріщини?

- Можливо… Але іншим буде легше повірити, що це я причина його знищення, ніж в те що він аж надто старим.

Раптом двері відчиняються - заходить професор Дорн із суворим і одночасно з схвильованим обличчям.

- Академія вимагає пояснень, панно Сольвейн. Але перш ніж говорити з ними, ви маєте вислухати мене.

Наступної миті вони вже рухалися кордорами Академії до зали Ректорату. 

- Панно Сольверн, пам’ятаєте я казав Вам, що від нині шлях яким йти вирішуєте на Ви?

- Так.

- Це добре. Бо саме цим зараз і буде займатися Академія. Вони будуть намагатися Вас затушити. Зробити все щоб сила якою Ви володієте була контролюваною та підчинялася системі.

Крізь них щвидко пройло декілька студентів, які майже одражу почали перешіптуватися.

- Але ж хіба контоль цієї сили не добре?

- Добре. Якщо силу контролюєште Ви, а не інші за допомогою Вас. 

Ось вони підходять до великий дерев’яних дверей оздоблених різними візерунками, серед яких також був ворон - симлов Академії. На останок професор промовив до дівчини: 

- Пам’ятайте, що Ваша сила належить тільки Вам.

Серафім Дорн дягнеться до ручки та відкриває двері. Перед ними одразу постає великий кабінет з овальним столом, за яким по центру сидів ректор та по два боки його помічник та секретар.

- Серафіме, я просив привести її до мене ще вчора.

Ректор явно був не в гуморі, адже його голос виражав всю його злість, яка встигла за цей час назбиратися. 

Його секретар вказав на крісло, що стояло посеред кімнати. 

- Ви можете присісти пані Сольверн.

Нажаль чи так і треба було, але ця пропозиція прозвучала досить примусово. Тож Арії не залишилось більше нічого, а ніж прислухатися до його слів.

- Я сподіваюся…, - почав ректор. Він встав поправляючи свою чорну, як вороняче крило, мантію.

Професор Дорн тим часом зупинився позаду від крісла на яке Арію дуже люб’язно попросили присісти.

- Я сподіваюся, що Ви пані Сольвере знаєте навіщо Ви тут. Бо, якщо це не так я залюбки та у кольорах можу все Вам пояснити. - після останніх слів на його губах з’явилася ледь помітна посмішка.

- Здогадуюся…

 -Це добре. Бо, - він важко втихнув і так само важко випустив повітря назад, - випробування мало на меті показати вашу стихію, а не зруйнувати її основу.

- Я це розумію, але не могла це контролювати, - відповідає Арія.

- Саме це і тревожить. Сила, що не кориться, це пряма та сильна загроза Академії.

Тут у двері Ректонату постукали та не дочекавшись відповіді двері відкрилися настіж. У дверях з’являється принц Каель - але тепер вже у золото-чорному мундирі королівської делегації.

- Дозвольте мені взяти цю студентку під особистий нагляд.

- На якій підставі, Ваша Високосте?

- На підставі Клятви Сонця. - гордо заявив Каель, а через його слова у присутніх у кабінеті обличчя стали переляканими. А дівчина не зрозуміла, що взагалі сталося.

***

У залі для ритуалів - лише світло сонячного обеліска.

Каель малює на підлозі знак у формі кола з двома полум’яними спіралями. Арія тим часом стоїть біля вікна.

- Клятва Сонця - не союз, - пояснює він, - це щит, який обпалює обох.

Каель нарешті домальовує та встає.

Арія вагається.

- Якщо я прийму, я теж стану частиною твого полум’я.

- Так. Але й, і я - частиною твого попелу.

Арія підходить до Каеля та встає з ним у центр знаку. 

- Ну, і як додатковий бал. Ця клятва ще захист від таких людей, як ректор та його помічники. - його очі на мить зактигли на ніжних, але сухих губах дівчини. - До того ж, якщо вірити інформації, яку я маю, то вони ще ті отруйні змії.

Вони торкаються долонями, і полум’я виблискує золотом. На їхніх зап’ястках з’являються знаки у вигляді вогню - у неї бурштиновий, у нього - срібно-попелястий.

***

Через кілька годин Арія вже повернулася до звичних занять по розкладу та звичних незрозумілих поглядів студентів.

Але кілька студентів бачили, як Каель з Арією під руку вийшли з кабінету Ректорату. Ще хтось бачив, як вони зайшли до зали ритуалів. А в додачу ті хто бачив, як вони виходили ще й чули, як ректор зі злості вигукнув: “Клятва Сонця?! Серйозно? До чого тут ця бісова клятва?!”. Потім через кілька секунд двері звісно зачинили, але отриману інформацію було вже не зупинити. 

У внутрішньому дворі, біля старого фонтану з мармуровим драконом, студенти стояли невеликими групками. Хтось ховався під балконом від дощу, хтось сміявся, намагаючись виглядати невимушено.

Та варто було Арії з’явитись, як сміх підсох. Погляди зійшлись на ній з надмірною синхронністю.

- О, попеляста знову прийшла, - промовила дівчина з бойового факультету, змащуючи голос насмішкою. - Ходять чутки, що вчора вночі вона блукала бібліотекою. Одна.

- Ще й Дорн її шукав, - підкинув інший. - Професор, який навіть тіні своєї уникає…

- Та перестаньте, - глузливо вкинув третій, - може, вона просто заблукала між полицями як кошеня? Хоча… в таких очах і правда щось є.

Арія відчула, як всередині піднімається хвиля тепла - не вогню, а образи. Вона зупинилась, виспрямившись:

- Якщо хочете щось сказати - кажіть прямо. Я чую прекрасно.

Студенти на мить змовкли, наче не очікували, що жертва здатна відповідати.