Розділ 1. Лист ворона

Повітря в будиночку аптекаря було густе від запаху розтертого чебрецю та теплого диму. Скло на банках блищало в променях вечірнього сонця.

Арія перемішувала рідину в колбі, коли батько, Віктор Сольвейн, протер руки рушником і, як завжди, усміхнувся: 

- І чому ти ніколи не робиш це без зосередженого виразу обличчя. 

- А ти ніколи не зможеш не коментувати, - відповіла вона з удаваною суворістю.

 Їхні з батьком дні були спокійні, майже однакові - доки не пролунало три коротких удари у двері.

У вхідні двері почувся стук, після чого голос: 

- Доброго дня, це пошта.

Батько подивися на доньку, коли чоловік за дверима продовжив: 

- Тут лист від Академії магії “Ауріс”.

Після цих слів Віктор не дочекавшись реакції доньки пішов відкривати двері. За ними стояв чоловік не високо зросту, з сумкою на плечі та конвертом у руках. На якому можна було роздивитися воскову печатку у вигляді ворона. 

- Арія Сольвейн? - спитав листоноша. 

- О, ні. Я її батько. 

Листоноша оцінив його поглядом, а тоді віддав листа. 

- Гарного дня.

- Вам також!

Гукнув Віктор наостанок, зачинив двері та швидко повернувся до Арії. Він поклав листа на середину столу, між ним та донькою. 

- Ну, що? Ти готова?

Дівчина переводила погляд, то на батька, то на лист, що лежав перед нею. Її долоні помітно вспітнили. 

- Та не впевнена…

Віктор заспокійливо поклав долоні на її плечі, трохи скинувши з них її попелясто-русяве волосся.

 - Не переймайся, якщо тебе не прийняли, гаразд? В нашому містечку також є непогані академії. Добре?

- Гаразд. 

Арія потяглася до конверту та почала акуратно відкривати воскову печатку. Ворон був символом однієї з найкращих, якщо не найкращих академій в королівстві - Академії магії “Ауріс”. Коли їй вдалося її відкрити, вона дістала з конверту лист та розгорнула його. Батько тим часом уважно спостерігав за кожним її рухом та вловлював навіть саму маленьку зміну міміки на її обличчі. 

Її сіро-зелені очі уважно бігали по буквам та виловлювали кожен їхній сенс. 

- Ну що там?

Спитав Віктор після того, як Арія відклала листа. Її очі стали на мокре місце, а на обличчі почала з'являтися посмішка. 

- Тату, - вона витримала трохи драматичну паузу, - вгадай хто тепер студент престижної Академії “Ауріс”? 

- Дійсно? 

Вони обидва всколичи з їхніх стільців та батько міцно її обійняв. 

- Щиро вітаю тебе, моє серденько. Ти чого плачеш? 

- Це сльози радості тату. Мені просто не віриться, що все правда… 

- Ой, серденько, мама би пишалася тобою. Ти молодчинка.

Вони трохи помовчали, а тоді батько продовжив: 

- То, коли в тебе починаються заняття? А і ти так і не сказала на який факультет тебе прийняли?

- З третього вересня. 

- О, ну це вже досить скоро… чекай це ж через два тижні! Чого так швидко? 

- Тату, не переймайся… - тебе дівчина поклала йому руки на плечі, - все буде гаразд. Тим паче я зможу приїджати до тебе, а ти до мене.

Батько помахав головою на знак згоди, а тоді продовжив: 

- А факультет? Буду хоча б знати, де тебе шукати в тих корпусах.

- Такий самий як і в тебе. Алхімія. Можливо потім так само лікарем стану? Хто зна?  

***

Віктор сидів біля вікна, тримаючи в руках той самий лист. Поки Арія сидила за столом на якому в підсвічнику палала свічка.

- Знаєш, коли твоя мати навчалася, вона теж отримала такий лист. Тільки тоді Академія мала іншу назву.

- Ти ніколи не розповідав про неї багато… 

Світло від свічки освітлювало кімнату та залишала її в сутінках.

- Знаєш, серденько, деякі історії бувають надто важкі, щоб їх закінчувати.

Арія спробувала усміхнутися. 

- А ти віриш у магію, Вікторе? Запитала Джозефіна мене колись, а я тоді відповів, що беззаперечно так. Але зараз, крізь стільки років…

Він важко видихнув.

- Я бачив, як вона здатна лікувати… і як здатна спалити. Тож з часом моя відповідь стала такою - так, але я не довіряю їй.

Він обернувся до доньки та продовжив: 

- Саме тому, полюбляю створювати ліки без її допомоги. Магія не завжди буває контрольованою, а іноді навіть дуже небезпечною…

Після його маленького монологу, Арія повністтю погодилася з батьком. А свічка, потухла, наче ніколи й не горіла. Лише залишаючи після себе ланцюг з диму та попіл після гніту.

***

Після розмови з батьком дівчина пішла до себе у кімнату та наново перечитала листа з Академії.

“Шановна пані Арія Сольверн, ми раді повідомити Вам, що Ви зараховані на навчання у Академію магії “Ауріс” на факультет алхімії на перший курс. Строк Вашого навчання - чотири роки. 

Повідомляємо, що заняття за навчальним планом починаються з третього вересня. Для Вас вже виділено учбові матеріали та кімнату в крилі гуртожитку, номер кімнати 757.

Чекаємо Вас в Академії вже з першого числа. Ще раз приносимо наші вітання!”

- Професор Пімброук. 

Саме його підпис стояв в кінці.

Коли місто засинало, Арія стояла біля вікна своєї кімнати. Лист лежав на столі, світло місяця відбивалось у восковій печатці.

Вона притиснула аркуш до грудей.

- Я зроблю все правильно, мамо, - прошепотіла дівчина. - Я не дам магії себе спалити.

На підвіконня впала іскорка попелу - можливо, від свічки, можливо, ні. І на мить Арії здалося, що вона побачила, як та крихта попілу тліє й світиться - наче відповідь.