Глава 14.3

Звір підняв голову, відчувши запах крові. Звір розірвав темряву, і навіть спалах болю, який подряпав від погляду на Лію, що лежала біля перекинутого столика, не протверезив. Точніше, цей спалах лише підпалив полум’я, яке Влад завжди намагався загасити. Стало неважливо — що буде далі. Все померкло перед бажанням розірвати горло Орлову.

Як у його руках опинилася викидуха, Влад не пам’ятав. Та й це не було важливим. Важливим було не підпустити ворога до тієї, яка була єдиною потрібною в цьому житті людиною. І те, що Орлов посмів вдарити її — це стало останньою краплею.

Пістолет у руці Віктора смикався, дуло танцювало, стрибаючи вгору-вниз, а обличчя вкрилося червоними плямами. І Архонов чітко й ясно зрозумів, що він ніколи не стріляв. Він умів знущатися лише над слабкими. Тими, хто не зможе відповісти.

І чітко згадався той день, коли Влад тримав ніж біля горла цього мерзотника. І чому він тоді пощадив його? Варто було лише сильніше притиснути — і артерія б розкрилася, і життя б покинуло цей мішок з лайном. Варто було лише…

Додумати Влад не зміг, він почув звук зведеного курка і зрозумів — незважаючи на свій страх перед пострілом, Орлов зможе довести задумане до кінця. І що тоді?

Себе Влад не жалів. Але він розумів одне — якщо з ним щось трапиться, Лія не житиме. Орлов не пробачить її. І не відпустить. Ніколи.

Секунди здавалися вічністю, і все навколо було кадрами плівки — ось Влад кидається напереріз, ось він вивертає руку Орлова, ось стискає його пальці, впираючись дулом його пістолета в його ж бік. Ось дивиться — секунду, не більше — в здивовані й злі очі, де сидить такий самий звір, ось лунає звук пострілу… Куля пролетіла повз, явно не зачепивши органи, але кров ллється, як із підстреленого кабана. І Орлов важко дихає, а звір Влада гарчить і рветься з ланцюга, вимагаючи добити й знищити.

І Влад розуміє — чітко і ясно — якщо він зараз це зробить, то стане цією твариною назавжди. Остання межа буде перейдена. Нічого змінити не можна буде. Його посадять за перевищення меж необхідної оборони. І цьому буде купа свідків.

А якщо зараз відступити, якщо зараз зробити крок назад — це якраз і буде перемога. Перемога над собою і своїми демонами. Над своїм звіром, який ослабне і, можливо, назавжди засне у своїй чорній безодні.

І тоді Орлов сяде. І Лія зможе з легкістю отримати розлучення. І вони зможуть поїхати, як і збиралися.

І буде й нове життя, і новий дім, і нові можливості.

І той самий чистий аркуш, про який вони так мріяли.