Глава 14.1

Рита виявилася старшою за Лію років на десять, тому колишньої схожості, як на тій фотокартці, яку потайки передала дівчина тітці, — щоб та показала її приватному детективу — вже не було. Рита трохи погладшала, її обличчя округлилося, погляд згас. І краса зникла — хоча багато жінок після тридцяти тільки розквітають. Але ось цій жінці не пощастило. Мішки під очима та синці. Ранні зморшки. Блідість, характерна для людей, які майже не бувають на сонці.

Рита сиділа навпроти Валерії в залі затишного японського ресторану — східна кухня набирала все більшої популярності в столиці, хоча багато хто все одно не зміг до неї звикнути, та й надто важко було знайти сумлінного кухаря, який вміє готувати таку їжу. В одному ресторані не так давно отруїлися сирим лососем, і після того містом прокотилися перевірки, і Валерія сподівалася, що тепер за якістю страв стежать серйозніше.

Але на роли все одно дивилася з побоюванням. А ось Рита наминала їх із завидним апетитом, вміло й вправно орудуючи паличками. Було видно, що вона звикла до іншого життя.

— Запитуйте все, що хочете. Але не знайдете нічого, що я підтверджу в суді, — сказала Рита, пильно дивлячись на Валерію. — Я буду все заперечувати, якщо ви спробуєте витягнути це лайно. Я погодилася тільки через гроші. Ви заплатите, і я поїду з цієї країни назавжди.

І вона трохи холодно посміхнулася. А потім різко зламала паличку і з подивом втупилася в уламки, ніби не контролювала своїх емоцій.

Валерії з Архоновим довелося розщедритися, щоб Рита, яку знайшли в одному з сіл під Києвом, зважилася з ними зустрітися. І найголовніше — розповісти про те, що ж сталося того дня, коли дівчина кинулася з мосту.

— Я розумію, — кивнула Валерія. — Я прошу почекати на мого друга, він трохи запізнюється, застряг у заторі. Йому важливо почути правду, хоча ми, звичайно, розраховували на інший результат.

— Добре. Я розповім. Але ваш інший результат мене не влаштовує. Я померла не для того, щоб знову зустрічатися з цією людиною. Він зіпсував мені життя, і я ледь зібрала себе по шматочках, не готова я знову ризикувати.

І Рита далі зайнялася їжею, ніби не бачила ролів сто років. Цілком можливо, так воно й було, адже спосіб життя, який тепер вела ця жінка, навряд чи дозволяв їй балувати себе в таких ресторанах. Село, в якому опинилася Рита, не було зовсім вже занедбаним, там навіть була школа і велике приватне господарство, де й працювала колишня красуня, доглядаючи за кіньми. Влад казав, що побачив цю жінку, коли вона об’їжджала молодого рисака, і було видно, що вона любить свою справу, з такою турботою вона заспокоювала тварину, що брикалася. Гладила його, шепотіла щось. Рита дуже змінилася, пофарбувала волосся в рудий колір, і було складно впізнати ту дівчину з фотографії.

— Я завжди мріяла про власного коня, — раптом сказала Рита, дивлячись кудись у далечінь. — І Віктор, знаючи про це, допоміг мрії збутися. Але одного разу я збилася з шляху… — Її голос затремтів, але вона швидко опанувала себе. — Я не послухалася його. Я навіть не пам’ятаю, що ж такого я зробила… Але зате я назавжди запам’ятала, як він наказав пристрелити Вогника. Але в чому був винен мій жеребець? І тоді я зрозуміла, що наступного разу він мене пристрелить. Розумієте? Насправді він боягуз, мені здається, він не зміг би сам стріляти. Він і бив завжди тільки тих, хто слабший. Коли одного разу на нас напали — були якісь бандитські розбірки — він сховався в туалеті. Мене не чіпали… мені пощастило.

І вона знову замовкла, і між її бровами пролягла скорботна зморшка.

А Валерія в жаху думала про те, що ж може статися з племінницею, якщо вони не витягнуть її. І дорікала собі, що дозволила Лії вийти заміж і опинитися в цій пастці. Але з іншого боку  — чи послухала б її дівчина? Адже люди ніколи не вчаться на гіркому досвіді, їм потрібно набити свої гулі.

Архонов прийшов, запізнившись усього на двадцять хвилин. Він похмуро дивився на Риту, явно дивуючись, як ця жінка довела себе до такого стану. Навряд чи Орлов, побачивши цю даму, спалахнув би від пристрасті. Втім, не йому судити.

— Запитуйте, — промокнувши губи серветкою, сказала Рита.

— Чому ви інсценували свою смерть? Чому не пішли в міліцію? — м’яко запитала Лера. Їй було шкода, що не вдасться вмовити цю жінку виступити в суді. Засадили б Орлова за фальшивим звинуваченням у спробі вбивства, і справа з кінцем. Але ні, Рита все ще боїться цього покидька. І її не можна в цьому звинувачувати.

— Якщо ви знаєте Віктора — чому питаєте? — гірко посміхнулася вона, дивлячись раптом засклілими очима у вікно. Мабуть, згадала минуле. — Він же садист. А піти від нього я не змогла, він пригрозив. Сказав, що віддасть мене своїм бандитам у вагончик, дозволить їм робити зі мною… — Вона запнулася, але потім продовжила. — Все, що завгодно. Він сказав, що їх буде не менше десяти чоловік. Як думаєте, я б вижила після такого?

Риторичне запитання. І Валерія з Архоновим промовчали у відповідь, лише переглянулися. У погляді Влада жінка прочитала жах, здається, він міг би зараз встати й кинутися до Орлова — щоб пристрелити його, як скаженого пса.

— І ви не передумаєте? — запитав Влад. — Ми могли б засадити його, є можливість вплинути на суддю…

— Ні, — категорично відповіла Рита. — Після нашої розмови я вийду з ресторану й поїду з країни, грошей на квиток в один кінець мені точно вистачить. І ще залишиться. Я хочу почати нове життя. З чистого аркуша. Все залишу позаду. І ще… сподіваюся, одного дня знайдеться хтось, хто прихлопне цього козла, не залишивши мокрого місця!