Глава 13.3

Коли Лія сказала Віктору, що хоче зустрітися з тіткою, яка приїхала до Києва у справах, він спочатку розлютився. Кричав, що ноги цієї курви не буде в його домі, і що дружина повинна забути про минуле життя — достатньо тих грошей, що він дозволяє надсилати матері. Лія червоніла, намагалася щось сказати, але Орлов у такому стані нагадував розлюченого бика, і здавалося — це не вітальня їхнього колись затишного дому, а арена кориди, де панують лише лють і злість, де немає нічого світлого.

Через день Віктор трохи заспокоївся, прийшов п’яний і в кращому настрої. Лія нічого не питала, вона звикла мовчати, намагаючись якомога швидше втекти від Орлова, сховатися за шторою на своєму підвіконні, щоб дивитися на зелені кущі проклятого саду, за яким починалася свобода, і мріяти про той день, коли вдасться покинути цей будинок, що став в'язницею. Думки про пістолет, захований у шухляді столу, не давали спокою, іноді хотілося вкрасти зброю, щоб було чим захищатися, але Лія не наважилася. Замість цього вона почала тримати під матрацом величезний кухонний ніж, хоча розуміла, що скористатися ним не зможе. Занадто страшно, що Віктор, який набагато сильніший, відбере його, використає проти неї ж. Але чомусь усвідомлення, що гострий ніж лежить поруч, — руку простягни, — було заспокійливим.

— Я дозволю тобі зустрітися з Лерою, але тільки в місті, — сказав Віктор, п’яно спершись на камінну полицю. Довгими тонкими пальцями він перебирав сувеніри з південних країн, що вишикувалися в рівний ряд. — Їй тут нічого робити. Ми розійшлися, як ти знаєш, не дуже добре. Та й хіба їй буде приємно побачити, як я щасливий з іншою?..

Лії чомусь згадалося, як він обіцяв їй Іспанію та Єгипет, острови Тихого океану… але він весь час був зайнятий у своїй фірмі й так і не знайшов часу на поїздку. Втім, Лія й не шкодувала. Їй не хотілося бути ще більше йому зобов’язаною. Вона знала — якщо піде від нього, то нічого не візьме, навіть одяг залишить.

Їй більше не хотілося цього ситого й багатого життя. Наїлася. До нудоти.

— Дякую, — якомога спокійніше усміхнулася Лія, залишаючись на безпечній відстані, біля вікна. Промайнула божевільна думка втекти з тіткою — адже її ніщо тут не тримає. Але одразу ж стало страшно, що Віктор прочитає все на її обличчі й нікуди не відпустить. І дівчина спробувала не думати ні про що. Просто дивилася на чоловіка порожніми, як вона сподівалася, очима.

— Мені мало одного «дякую», — хижо оскалився він, але похитнувся і сповз на килим, збивши статуетки та мушлі.

З тонким кришталевим дзвоном все просипалося на білий ворс, не розбившись лише завдяки товщині килима. Кілька іскор із каміна вирвалися вогняними метеликами за решітку, опустилися на плече Орлова, але одразу ж згасли.

А Лія подумала, що було б чудово, якби мерзотник згорів. Помер. Перестав існувати.

І злякалася своїх думок, але вже не тому, що він міг би прочитати їх на її обличчі, — а тому, що забобонно вирішила, що не можна бажати нікому смерті. Повернеться. Бумерангом повернеться.

І просто дивилася на монстра, що нерухомо лежав на килимі. Монстра, який колись здавався їй прекрасним принцом.

На зустріч без конвою піти не вдалося. Приставлені Віктором охоронці маячили поруч, не відходячи ні на хвилину. Вони були мовчазні й напружені, але в очах явно читалося роздратування — ще б пак, їм здавалося цілковитою нісенітницею водити на повідку Лію, яка, як вони думали, нікому й не потрібна взагалі. І вона була б щаслива, якби громили не послухалися Орлова, влаштувавши собі вихідний. На жаль, до своєї роботи, навіть такої, з їхньої точки зору, безглуздої, хлопці ставилися відповідально.

До ресторану, де чекала Валерія, Лія готувалася дуже ретельно — зрештою, це була перша в цьому місяці поїздка до міста, чоловік перестав брати її навіть на вечірки. Лія підслухала балаканину кухарки та покоївки — ті обговорювали нову пасію господаря, модель якогось модного агентства, високу й худу, що красувалася на обкладинках глянцевих журналів. Лія тоді відшукала її фото — нічого примітного, і на цю Рітку, яка занозилася в серці Орлова, не схожа.

Ревнощів не було. Було полегшення. І бажання — щоб Віктор нарешті захопився кимось і залишив її в спокої.

Для поїздки Лія вибрала вишневий костюм із широкою спідницею та коротким піджаком, волосся скрутила в джгут, зібравши на потилиці, взула туфлі на низьких підборах, ніби сподіваючись втекти від настирливих охоронців, а на шпильках це зробити буде важко.

І коли сріблястий автомобіль, за кермом якого був один із охоронців, виїхав за ворота, Лії навіть здалося, що дихати стало легше.

Ворота в'язниці залишилися позаду, хай хоч на якийсь час.