Глава 13.2

Валерія дивилася на цього хлопця і не розуміла, як її племінниця могла бути настільки сліпою. Гарний, з живим пронизливим поглядом, нехай і темнуватим від ледь стримуваної злості — але у цієї злості є причини — він був сповнений впевненості у власних силах. І невідомо, як на його місці поводилася б сама Валерія, якби дівчина, яку ти кохав, вискочила заміж за іншого й помчала в невідомому напрямку, а потім — ніби нічого не сталося! — намагалася знайти тебе.

Племінницю пробачити вдалося швидко — все ж рідна кров не водиця, та й довго сердитися Валерія не вміла, а ще розуміла, чому дівчина так необачно вчинила. Було видно, як тяготиться вона рідним містом і бідністю. Можливо, якби її мати приймала в повній мірі допомогу сестри, то Лія не виросла б такою дикою. Можливо, тітці потрібно було наполягти на її переїзді до столиці, переконати в тому, що ледь дівчинка закінчить школу, то зможе перебратися до неї незалежно від того, чи вступить вона на навчання. Але який сенс гадати? Все сталося як сталося, і тепер треба виручати цю дівчинку, яка вирішила, що світ крутиться навколо неї. Той жах і кошмар, що відбувався зараз у житті Лії, просто в голові не вкладався, і хоч тітка підозрювала, що її колишній, Віктор Орлов, ще той мерзотник, але не думала, що аж настільки.

І ще ця каламутна історія з його колишньою дівчиною — але приватний детектив, найнятий Валерією, вже шукає все, що можна, про те, що ж насправді сталося з Ритою, і куди вона зникла. І чи жива вона взагалі.

Не хотілося б, щоб Лія від туги й принижень щось зробила з собою, Валерія собі цього не пробачить. Сама вона дітей мати не могла, тому й брала таку жваву участь у долі племінниці — більше в неї нікого не було. А самотність набридла. Хоч вовком вий.

Валерія, згадавши про свою бездітність та її причини, знову відчула приплив глухої туги. Їй взагалі не щастило з хлопцями, і її перший коханий, який клявся у вічній вірності та кликав її заміж, втік при першій-ліпшій нагоді, щойно вона завагітніла. Матері говорити про цю проблему Валерія побоялася, сестрі — теж. Ось і вирішила її, як могла. Напившись йоду з молоком і ще якоїсь гидоти, потягавши ліжко і шафу… у неї почалася сильна кровотеча, яку лікарі ледь змогли зупинити. Дитину вона втратила, але щось зробили не так, коли її чистили, і стало гнити всередині. Знову лікарня, операція… Лікар потім сказав, що ще трохи — і все пішло б у кров, і її б не врятували. Загалом, медицина в роки молодості Валерії не відрізнялася якістю, адже нормальні фахівці розбігалися, хто куди, щоб хоч якось сім’ю прогодувати.

— Вибач, я не розчула. — Вона струснула волоссям, щоб прогнати ці важкі, немов свинець, спогади. Це була рана, що не загоювалася, яка раз у раз кровила.

— Я вб’ю його, — спокійно повторив Архонов. Його обличчя було кам’яним, байдужим.

І цей спокій налякав Валерію. Вона вчепилася в підлокітники крісла, нервово оглянувши ресторан, у якому зустрілася з Владом, — їй здалося, що ці слова він сказав так голосно, що почули всі.

— Як ти збираєшся дістатися до нього? У нього купа охоронців, у будинок не проникнути, в офіс — тим більше. Викинь з голови цю нісенітницю, у мене є кращий план.

І вона всміхнулася, сподіваючись, що Влад прислухається.

— І що це за план? — сухо запитав він.

— Я ж її тітка, не забув? І не думаю, що Віктор заборонить їй бачитися зі мною. Спочатку ми зустрінемося самі, переконаємося, що стеження немає, або спробуємо позбутися охоронців… А потім ви зустрінетеся. І найкраще вам просто втекти. Переведешся в якийсь інший університет або академію, я допоможу. Тут вам не можна буде залишатися.

— Чому ти вирішила допомогти? — Влад кинув на неї недовірливий погляд. — А раптом це грандіозна пастка? Просто… я в курсі, хто такий Орлов. І ким був його батько. І, можливо, Орлов-молодший теж у курсі, хто я.

— А хто ти, крім того, що ти — перший хлопець Лії? — Валерія нервово відпила кави, скривившись від її гіркоти, здається, зерна були пересмажені.

— Не удавай, що вона не розповіла тобі про це, — суворо сказав Архонов, трохи нахилившись уперед.

— Все, що вона сказала, це те, що ти зможеш витягнути її з того лайна, в якому вона опинилася, бо ти ніколи не залишав її в біді. І що вона… — Валерія запнулася. — Кохає тебе. Що завжди кохала, але через твою зраду…

— Чого? Яку ще зраду? — гаркнув Влад так, що на нього озирнулися навіть бармени за стійкою. Він тихіше продовжив: — А з цього моменту детальніше…

— Лія сказала, що ти зрадив її з Оленкою, її найкращою подругою, і тому вона вийшла заміж за Віктора, думала, зможе тебе забути… почати нове життя. Якби ти бачив її тоді. Того дня… Мені довелося її кормити навіть насильно. Вона три дні з кімнати не виходила і нічого не їла. Я взагалі думала, що вона ляже і буде повільно вмирати — але обійшлося, молодий організм витримав це все. Але я б тебе вбила за це!

— Чорти з цими найкращими подругами! — Влад вилаявся і похмуро втупився у вікно.

— Тобто, Олена збрехала? — тихо перепитала Лера, здогадавшись.

— Як думаєш, я такий дурень, щоб спати з її подругою? Якщо міг замовити будь-яку повію нашого регіону, і Лія б нічого не дізналася? — саркастично підвів він брову.

— Логічно, — зітхнула Лера. — Але чому вона з тобою не поговорила?.. Я була впевнена, що ви бачилися… Дивно.

— Дурна тому що… — буркнув він. — Ми зустрічалися потім, але вона нічого не сказала. Вона говорила лише, що боїться мене. І що саме тому хоче піти.