Глава 13.1

Влад ніколи не думав, що розставання може бути настільки болісним. Навіть своє перше кохання, Ліну, він, як з’ясувалося, забув досить легко й просто, хоча тоді, у юності, коли він шукав її й погрожував вбити зятя, який влаштував таку підставу, все це здавалося розірваною раною, що довго не загоювалася й кровоточила. Ні, порівняно з тим, як боліло й пекло всередині після від'їзду Лії Александрової, то все було лише слабкою тінню, ніби серпанок над річкою, який розвіється, щойно настане новий день.

Зараз же всередині була випалена пустеля, але при цьому не було ні злоби, ні ненависті, ні інших почуттів, не було навіть люті… або звіра, що раніше гарчав і вив від туги, бажаючи відчути на своїх іклах кров, випити чужих страждань. Звір заснув. І добре. Влад боявся його пробудження. Він розумів, що зупинитиcя звіра в собі після того, як його так кинули й зрадили, він не зможе.

Саме кинули. Саме зрадили.

Інакше як назвати все те, що зробила та, яку він так полюбив? Як інакше назвати її шлюб і те, що вона так легко відмовилася від Влада? І добре б, якби він не бачив з її боку жодних почуттів! Та ні ж! Вона горіла, як і він, вона кохала його, він бачив це! Відчував!

А найгірше в цій ситуації було те, що якби Лія раптом повернулася, звір скиглив би біля її ніг. За це Влад ненавидів себе, вважав себе слабким, не хотів думати про неї, але все одно думав. Не хотів чекати — але чекав. Немов вірив — настане день, і Лія приїде і скаже, що помилилася, що це просто якась дурниця…

І від цих думок ставало ще гірше — немов з нього витягували жили, немов зсередини викручували й трощили кістки, хоча, напевно, було б краще відчувати фізичний біль. З ним Влад умів справлятися.

Допомагало навчання — хоча вступити вдалося не без складнощів, але зв’язки Князєва (обласний суддя був його давнім приятелем і боржником) допомогли Архонову стати студентом одного з найкращих юридичних вузів країни, причому вступив він саме на той факультет, на який і хотів. Від гуртожитку Влад відмовився, оскільки серед першокурсників відчував себе старим, хоча й не набагато відрізнявся від цих вчорашніх дітей. Але йому довелося пройти й побачити трохи більше у своєму житті, напевно, саме це й не давало йому зблизитися з однокурсниками.

Спочатку вдавалося домовитися з комендантом про окрему кімнату, і умови там були цілком пристойні — це був блок із загальною вітальнею, трьома спальнями, кухнею та санвузлом, якими могли користуватися лише студенти, що мешкали в блоці. Загалом же всі зручності були на поверхах, і черга вранці до вбиральні була, немов у радянські часи до магазину. А забруднені кухні, в яких вічно курили на підвіконнях, мали настільки моторошний вигляд, що готувати там і, тим більше, їсти, Влад точно не зміг би, хоча ніколи не вважав себе вибагливим. Але ідилія тривала недовго. І незабаром сусідами виявилися спортсмени, які почали влаштовувати безперервні вечірки й запрошувати в гості половину гуртожитку.

Влад довго мовчав, намагався займатися за зачиненими дверима, але п’яні крики й студентські оргії, на які комендант і вахтерки закривали очі (явно не безкоштовно), не давали ні вчитися, ні спати спокійно. А потім ще й дівчата з прокурорського факультету почали намагатися зачаровувати нетовариського сусіда — і це стало останньою краплею, через що з гуртожитком довелося остаточно розпрощатися.

Не те щоб Архонов став уникати жінок — ні. Він навіть прагнув кохання, хотів відчути себе комусь потрібним, хотів заглушити тугу, що оселилася в ньому після весілля Александрової… Але після першої ж спроби забутися в чужих обіймах він зрозумів, що йому не стає краще. Він лише розпалився, розлютився — дівчина ніяк не могла задовольнити його, хоча й намагалася щосили, потім він назвав її ім’ям Лії, що, природно, їй не сподобалося… загалом, таких спроб було кілька, і всі вони закінчувалися розчаруванням, навіть якщо й вдавалося випустити пару.

А одного разу звір ледь не прокинувся. Влад намагався підбирати дівчат, які зовні нагадували йому Лію — на інших і дивитися не хотілося — і коли одна з них спробувала сказати щось не дуже приємне про всю його ситуацію, так і зовсім дах злетів. Він, дурень, під градусом розговорився і розповів своїй одноразовій пасії про те, як його дівчина втекла з іншим. Влад не пам’ятав, що саме він потім говорив дівчині, але здається, говорив матом і у виразах не соромився. А коли відчув неконтрольоване бажання викинути дівчину у вікно, то вже можна було йти й у психлікарню здаватися, бо ці напади були ненормальними. І могли призвести до зриву.

Після того він взагалі намагався нікого до себе не підпускати. Зняв квартиру на околиці — у центрі було дорого, і сам він не потягнув би, бо основні свої заощадження намагався не чіпати, а співмешканців терпіти поруч бажання не було, вистачило досвіду життя в гуртожитку. Намагався більше займатися, вбивався до смерті у спортзалі, щоб навіть думок не було поганих і щоб прийти додому і впасти спати — без будь-яких бажань. Правда, незабаром виявилося, що навчання не надто сумісне з такими виснажливими вправами, бо голова відмовлялася щось розуміти, і довелося за допомогою тренера регулювати графік.

Загалом, життя поступово налагоджувалося. Правда, привид Лії весь час блукав поруч, і Влад жив нібито з оглядкою на те, що вона могла б подумати або сказати.

Так, було важко. Але все ж краще, ніж у часи, коли доводилося бути з бандою Князєва. На щастя, анархія закінчувалася, починався період легалізації бізнесу, і можна було не турбуватися, що колишні господарі змусять відпрацьовувати якісь міфічні борги. І наскільки Влад зрозумів, свої він відпрацював сповна, впоравшись на самому початку своєї так званої кар’єри з найголовнішими ворогами Князєва.