Глава 11.4

Повернувшись до холу, куди з келихами в руках перемістилися гості, Лія побачила чоловіка з його компаньйонами — але крім Свєтлова, вона нікого не знала. Застигла на мить, не знаючи, чи підходити, чи ж Віктор повинен сам покликати її, щоб представити. Знову відчула себе дурною провінціалкою. Чортові правила! Але лише підняла підборіддя і неспішно наблизилася, легко усміхаючись.

— Де ти  була так довго?

Їй здалося, чи в голосі Віктора чується невдоволення?

— Приємно, коли на тебе чекають, — Лія продовжувала всміхатися, але їй стало соромно від того, що чоловік так грубіянить на людях.

Вона звикла, що він може бути злим, може зірватися… і майже не звертала на нього уваги в ці хвилини — адже він так само швидко заспокоювався, але одна справа лаятися наодинці, інша — коли на тебе оцінювально дивляться десятки людей. І дамочки, що шепотілися біля колон з ліпниною, притихли, поглядають у їхній бік, мабуть, з нетерпінням чекають скандалу. Серед них незрівнянна Ларочка, що уявляє себе світською левицею, а насправді — лише облізла дворова кішка, яка ще не забула життя в багнюці й дуже не хоче знову туди повертатися.

Ну, ні, Лія не дасть себе принизити! І нехай вона чужа в цій зграї нуворишів, які бенкетують на свої легкі гроші, вона все ж не дозволить, щоб з нею так розмовляли.

Але Віктор лише розлютиться, якщо йому зробити зауваження або якось спробувати напоумити — вона занадто добре його вивчила. Зараз потрібно просто відвести його вібк або якось відвернути увагу.

— Я можу вкрасти свого чоловіка? — Лія підхопила його під лікоть.

— Ми на хвилинку. — Віктор потягнув її до ніші в стіні, біля якої біліла статуя під античність. Стіна, задрапірована рожевим шифоном, була прикрашена живими орхідеями, і Лія мимоволі замилувалася ними — вона любила ці квіти, а ще лілії та китайську троянду, пелюстки якої такі ж мереживні… Вона взагалі любила квіти. Шкода, що чоловік їх не дарує.

— Мені боляче, — спробувала вона вивільнити руку, яку Віктор перехопив трохи вище ліктя. — І на нас люди дивляться…

— Мені байдуже. Не смій кокетувати з іншими чоловіками.

Що робити? Кокетувати? Вона ледь не розсміялася — такого ж не було! Що він вигадує? Віктор відпустив її руку і встав перед нею, спиною загороджуючи хол. Лія опинилася в цій ніші, ніби в клітці. Орхідеї зовсім не пахли, і лише різкий аромат чоловічого одеколону відчувався в повітрі.

— Весь цей вечір я лише намагалася бути ввічливою, — спокійно відповіла вона, бажаючи не виказати, що боїться його.

Якщо Віктор відчував страх, він ставав абсолютно одурілим, у такі моменти Лія побоювалася залишатися з ним наодинці, і була дуже рада, що в їхньому домі є прислуга — їй здавалося, що при суворій прибиральниці Аллі, при мовчазному охоронцеві Германі або пишній, як булочка, кухарці Лізі, чоловік не дозволить собі зайвого. І поки що так, не дозволяв. Надовго? Чи одного разу його лють прорветься? І винищить Лію, яка так наївно вирішила, що означає щось для нього?

— Я бачив це на власні очі, не сперечайся! — Його тон був крижаним, неприємним.

Коли ж він міг бачити те, чого не було? Лія лише втомлено зітхнула і втішила себе думкою, що ревнощі — ознака кохання. Про те, що Отелло душив Дездемону саме через ревнощі, вона намагалася не думати, але ця асоціація вперто лізла в голову, і дівчина ледь не розсміялася, уявивши, як Віктор кидається на неї і хапає за горло прямо на очах усіх своїх ділових партнерів та їхніх пихатих дружин. Втім, смішок, що вирвався, був скоріше істеричним.

— Я не збираюся сперечатися з тобою, — заспокійливо сказала вона, погладивши його по руці.

— Я ревную! — злобно просичав Віктор.

— Я бачу. Але до кого тобі ревнувати? Я навіть не спілкувалася ні з ким із чоловіків, а так довго мене не було, бо не могла вибратися з туалету — дружина твого Свєтлова базікала там із подружкою… і я не хотіла з нею зіткнутися. Довелося почекати, поки вони підуть.

— Тільки не треба мені цих ваших жіночих мелодрам, — перервав він її, миттю втративши інтерес до сварки.

Звісно, Лія вирішила не розповідати нічого про предмет підслуханої розмови — невідомо, що Віктор відчуває до колишньої коханої, спершу треба дізнатися про неї все, що можна, а потім уже висловлювати претензії.

Втім, Лія з подивом зрозуміла, що претензій ніяких немає. Та й ревнощів особливих — теж. Лише цікавість, яка, як відомо, до добра не доводить.

— Підемо до гостей, — сказав Віктор спокійно.

— Нарешті познайомиш мене зі своїми друзями, — мовила вона, простягаючи йому руку.

Віктор посміхнувся, але в його посмішці було щось недобре, що налякало Лію.