Глава 11.2

— І що ж мені одягнути? — Лія скривилася, дивлячись у дзеркало.

Зелена сукня з чорними смужками сиділа дещо мішкувато, зовсім не підкреслюючи тонкої талії та візуально вкорочуючи ноги — а з огляду на те, що дівчина була не надто висока, це справжнісінька біда. До обіцяного стиліста вони з чоловіком ще не встигли сходити, і довелося вибирати вбрання з куплених самостійно — відразу після приїзду до столиці Віктор відправив дружину по магазинах, щоб вона придбала собі щось на перший час. Магазини вразили дівчину, але пафосні й зарозумілі продавчині з ідеальним манікюром і макіяжем дивилися на Лію не дуже прихильно. Тільки потім до неї дійшло, що це банальна заздрість — вона відхопила олігарха і може дозволити собі купувати одяг у крутих магазинах, а не на ринку. Тому досить швидко дівчина навчилася не звертати уваги на косі погляди і з королівським виглядом тикала пальчиком у речі, що її цікавили.

Лія поглянула на купу одягу на ліжку — всі ці блискітки, накуплені через незнання сучасної моди, різали око і виглядали дуже дешево та по-циганськи. Ну чому вона не спробувала хоч трохи розібратися в тому, що зараз популярно в столиці?

— Ось хто купував усю цю циганщину? Де були мої очі? — вигукнула дівчина. — Просто концертні костюми поп-зірки, а гардероб! Або як у таборі — хто раніше встав, той красивіше одягнувся?..

І вона знову пірнула в шафу, сподіваючись знайти хоч одну скромнішу сукню.

— Ти в усьому виглядаєш чудово, — кинув трохи роздратовано Віктор, зайшовши до кімнати.

Чорний смокінг, білизна накрохмаленої сорочки, італійські туфлі… Лія поруч із ним відчула себе незграбною селючкою. Все ж складно відразу зануритися у світське життя.

— Може, ти сьогодні сам підеш, без мене? — промовила дівчина, розглядаючи маленьку чорну сукню, яка повинна візуально подовжувати ноги. Вона була обтислою, з декольте, довгими рукавами та блискавкою на спині. Здається, це єдиний підходящий варіант. І до туфель пасує.

— Якщо ти не поквапишся, ми запізнимося. — Віктор удав, що не почув.

Вона зітхнула і почала переодягатися.                                                                                                                                          

— Сьогодні я познайомлюся з твоїми партнерами та друзями, не хочу мати вигляд смішної провінціалки, — нервово відповіла вона, кидаючи на чоловіка обережні погляди.

Він часто злився, кричав, і Лія вже боялася його дратувати. Треба стежити за тим, що говориш, що робиш… єдина втіха — він багато часу проводить на роботі та зі своїми партнерами, і вдома буває рідко.

Лія думала, що буде ревнувати — особливо коли одного разу зателефонувала якась жінка і пронизливо кричала в слухавку про те, що вона злодійка, що вкрала чужого чоловіка. Але ревнощів не було — лише зневажливе здивування. До того ж у ліжку Віктор був грубуватий, про почуття дружини не дбав, потім швидко засинав або йшов кудись, і вона частково навіть була б рада, якби він завів коханку, а її залишив у спокої.

— Ти приміряєш уже сьомий наряд! — в очах Віктора з’явився злий, недобрий блиск.

Лія кинула на чоловіка не менш гнівний погляд і натягнула сукню, намагаючись не зіпсувати зачіску та макіяж. Привела до ладу тканину, пильно вдивляючись у своє відображення, і нарешті залишилася задоволена. Підфарбоване у світліший відтінок волосся хвилями лежало на вузьких плечах і здавалося золотистим.

Це була не перша сварка з Віктором. Лія іноді не помічала, що підвищує голос, що в ньому з’являються істеричні нотки — вона хоч і боялася, що чоловік розлютиться, все одно намагалася відстоювати себе.

А ще їй було нестерпно нудно.

Спочатку їй здавалося, що нудьга зникне, коли Віктор почне кудись її супроводжувати, коли вона зможе купувати собі все, що захоче… але чомусь ні новий одяг, ні нові прикраси, ніщо не приносило очікуваної радості. Хіба що гроші, які вона надсилала матері, дарували приємні відчуття. Ніби вона виконала свій обов’язок. Звісно, Лія підозрювала, що мати живе так само скромно, незважаючи на чималі для їхнього бідного містечка гроші, але принаймні дівчина могла не перейматися, що їй не вистачає на їжу. Чоботи й гарне пальто, кілька суконь, колготки — це все Лія купила сама й відправила посилкою, знаючи, що мати собі нічого такого не купить.

Альбіна Сергіївна сухо подякувала, але попросила більше не робити таких дорогих подарунків. Мати була вперта, і ця риса дісталася й дочці.

Лія зрозуміла, що її нове життя не дало їй свободи, навпаки, стало новою кліткою. Єдина невелика втіха — клітка була позолочена.