Глава 9.5

Влад злився і знав єдиний спосіб, як прогнати цю лють — спортзал. Розташований у підвалі п’ятиповерхівки, обладнаний списаним залізом, яке тренер збирав по всіх школах і гуртках, напівтемний і заповнений тихими голосами підлітків із цього району, які займалися у Покровського майже щодня, зал був не надто крутий. Але зате Влад знав — ніхто тут не буде його ні про що питати, ніхто не буде лізти в душу.

Спортзал став для нього порятунком, віддушиною, місцем, де він міг бути самим собою, не зважаючи на суспільство чи Князя, від якого так хотілося позбутися! А ще це було місце, де Архонов міг випустити свого звіра, який зазвичай дрімав. Довелося докласти чимало зусиль, щоб посадити його на короткий повідець, минуло чимало часу, перш ніж пройшла жага крові, що проявилася з першим вбивством. Влад ніби розділив себе на дві половини — перша особистість була зразковим сином і адекватним хлопцем, що шукає своє місце в житті, друга ж… Друга прокидалася на завданнях, коли потрібно було допомагати Князєву прибирати конкурентів.

Їх було троє на його рахунку. Якщо, звичайно, говорити про тих, про кого Архонов знав. Перший з бандитів був знайдений на шовковому шнурку в хаті його повії, другий виявився начальником охорони одного з царьків сусіднього міста, третій — київським дипломатом, який чимось завадив Князєву.

Четвертим міг стати той мужик, на якого повелася Лія.

І Архонов, несамовито б’ючи грушу, уявляв на її місці усміхнену пику Орлова, і лють вирувала в його крові, не знаходячи виходу.

— Тихо, чуеш, тихо! — Тренер, той самий, до якого його колись привів зять, підскочив ззаду, перехопив руки Влада. — Стоп!

Архонов важко дихав, розуміючи, що ось-ось зірветься.

— Ти пам’ятаєш, що я тобі казав про контроль? — суворо запитав Покровський, послаблюючи хватку.

— Пам'ятаю, — крізь зуби процідив Влад.

— Якщо ти не зможеш контролювати свої емоції, то підставишся! І віддаси владу над собою. Згадай! Ніколи й нікому не дозволяй керувати собою. Інакше — провал.

— Провал… Нехай! — ощирив зуби Влад, вириваючись. З силою вдарив по груші, і та ледь не злетіла з гачка.

— Пішли на спаринг, — мовив тренер наказовим тоном.

Влад похмуро поглянув на нього і погодився.

Так, Покровський правий. Треба заспокоїтися.

А потім прирізати Орлова, як скажену свиню.

…Але ввечері на Архонова чекав сюрприз. Біля спортзалу крутилася Лія у своїй легкій бірюзовій курточці та модних джинсах-кльош. Курила, незграбно струшуючи попіл і некрасиво випускаючи дим. Їй не личила сигарета, занадто дитячий вираз обличчя, занадто тендітна і смішна вона з цією коричневою ментоловою паличкою. Влад не любив, коли Лія курить, і вона ніколи при ньому не брала сигарету.

— Привіт, — підняла вона кирпатий ніс і спробувала всміхнутися, але губи тремтіли. Викинула недопалок, затоптавши його.

— Привіт.

Він дивився, насупившись і не розуміючи, навіщо вона його підкараулила, якщо в неї новий хлопець.

— Я розумію, що це прозвучить дивно, — старанно відводила вона погляд, ховаючи руки в кишені, — але вислухай…

— Добре.

Він відповідав односкладово, бо боявся своєї звірячої природи, яка може вирватися на волю.

— Я не знаю, що буде далі… але я поїду, ймовірно, я поїду — назавжди… Але я хочу… хочу, щоб моїм першим став ти.

Влад завмер, не знаючи, що відповісти.

— Попри все… я, здається, кохаю тебе, — видихнула Лія.