Глава 9.3

Влад навіть не думав, що йому буде так важко пережити цю сварку. Спочатку він вважав, що Лія швидко заспокоїться і подзвонить або прийде сама — вона була з тих дівчат, що можуть зробити перший крок, якщо винні. Але, судячи з усього, винною в цій сварці вона себе не вважала. І взагалі робила все для того, щоб ніде не перетинатися з Архоновим, — він пару разів навіть під’їжджав до міської дискотеки, куди Лія любила ходити з Оленкою. Її подругу він все-таки зустрів, але та була п’яна і Влада не впізнала. Або удала, що не пізнала.

Як на зло, до міста повернувся Князь, причому повернувся він з купою завдань та ідей щодо свого просування в депутати, і Владу разом із начальником охорони, який приїхав з-за кордону, де пересиджував важкі часи, дісталося вести передвиборчу кампанію, взявши на себе левову частку турбот. Багато хто з оточення Князя просто не міг відсвічувати, бо мав за плечима не одну халепу, і якщо самому шефу вдалося якось вибілити себе (втім, нічого дивного — гроші можуть усе), то всім з його банди відновити репутацію не вийшло, та й сенсу не було.

І ось Архонов з головою занурився в нові для себе справи. Треба було переконати мера виступити гарантом, закликавши виборців голосувати за Князєва, треба було натиснути на директора місцевого телеканалу, щоб він зробив нормальний матеріал, треба було розібратися з друкарнею — афіші, листівки, агітаційна газета для пенсіонерів… і все це вимагало належної уваги та купи часу.

Архонову і Щебельникову, тому самому начальнику охорони, який у минулому був ще й майором міліції, довелося нелегко — все ж ганяти бариг і збивати гроші з комерсантів було звичніше. І набагато простіше. Тому що всі тонкощі цієї передвиборчої кампанії абсолютно не давалися ні одному, ні іншому, а деякі помічники Князя були занадто пов’язані з криміналом, щоб спокійно почуватися перед камерами та в міському виконкомі. Владу довелося їздити в обласний центр з паперами — то треба пробити якийсь дозвіл, то знайти когось і дочекатися підпису та печатки… іноді йому навіть здавалося, що краще б Князь попросив когось мочити, і тоді, напевно, швидше б вдалося впоратися.

З іншого боку, Архонова не могло не тішити те, що скоро він зможе змінити наган на папку з паперами, а спортивний костюм — на краватку та білу сорочку. Крім того, йому найняли купу репетиторів — Князь вирішив, що Владу потрібно вступати до Харківської юридичної академії. Босу знадобився особистий адвокат, якому він міг би довіряти, — попри те, що хороших юристів Князь знайшов чимало, він, як з’ясувалося, мало кому вірив на сто відсотків. Нехай навчання й буде заочним, але завдяки диплому Влад зможе стати шанованою людиною і — як сподівався Князь — допоможе братві в майбутньому.

Архонов, який по вуха забруднив себе справами банди та ще й скріпив усе кров’ю, розумів, що навчання — це шанс колись позбутися впливу шефа. З дипломом він, якщо захоче, може стати людиною, і поїхати куди-небудь (і бажано — в іншу країну, щоб не знайшли) стало з деякого часу нав'язливою ідеєю. Влад мріяв забрати Лію і втекти подалі, почавши нове життя.

Загалом, за всіма цими турботами Владу не було часу не те щоб задуматися, куди так надовго зникла його дівчина, він взагалі ледве викроїв кілька вільних годин через місяць після сварки, щоб приїхати до її будинку. Хотів підкараулити її для розмови — він пам’ятав, що мати в неї сувора, тому додому й не намагався прорватися.

Шкода, що вже завтра треба буде їхати до Харкова — починалися підготовчі курси, на яких він обов’язково хотів бути присутнім, бо розумів, як мізерні його шанси вступити на бюджет, а зайвих грошей було не так уже й багато. Особливо, якщо врахувати, що Влад хотів цю суму відкласти на майбутнє — на те саме нове життя з Лією в іншому місті. Ще потрібно матері щось залишити… А Харківська юридична академія була вельми дорогим задоволенням.

Весна вже повною мірою увірвалася у світ, і вже зеленіли газони, набухали бруньки на липах, сріблилися «котики» на вербах і ось-ось мали розпуститися білою піною перші абрикосові дерева, алея яких пролягала прямо під вікнами Ліїного будинку. Нещодавно там облаштували невеликий сквер, і Архонов став під величезним розлогим деревом, стежачи за вікнами третього поверху, за якими раз у раз сновигав силует Лії.

Було сумно, і Влада гризло недобре передчуття.

І коли біля під'їзду загальмувала чорна іномарка, а з неї вийшов нахабний вродливий чоловік у стильному джинсовому костюмі, Архонов занепокоївся.

Двері під'їзду відчинилися, і звідти вилетіла Лія — у короткій червоній сукні та легкому чорному плащі, ледь накинутому на плечі, немов дівчина знала, що їй не доведеться йти пішки. Золотисте волосся укладене у високу модну зачіску, і здається, що вона навіть підстриглася, чубчик начесаний набік, яскравий макіяж, стильна сумочка, колготи у велику сітку… Лія змінилася. У чому — Влад не міг би сказати, і справа була зовсім не в одязі.  Того дня, коли він зустрів її в цій самій сукні в ресторані, розмальовану, немов повія, здавалося, що все це — і штукатурка, і високі чоботи на шпильці, і макіяж, і колготи в сітку — все це їй чуже. А зараз… зараз це була якась інша дівчина з рисами його Лії, і їй пасувала ця сукня, і яскраві губи та чорні підведені очі не здавалися недоречними…

Влада вона не помітила. Підставила щоку цьому чоловікові в джинсах, щоб він торкнувся її грубуватим поцілунком, і залізла в його шикарну тачку.

Архонов хотів кинутися до них, хотів схопити Лію за руку і вкрасти, сховати… Але раптом він чітко і ясно зрозумів — вона хоче зараз бути з тим хлопцем, а він, Влад, їй не потрібен.