Глава 8.1

Лія з жахом думала про те, як же втекти з цього проклятого ресторану, поки її супутник п’яно роздивлявся її груди у надто відвертому декольте. Було б ще на що подивитися — самі кістки стирчать! І чого він так глипає, навколо купа дівчат, які з радістю стрибнули б у його круту тачку, он як офіціантки витріщаються, взяв би будь-яку і ніхто б і писку не видав! Чому ж він зацікавився нею, Лією? Може, справа в тому, що вона на нього не ведеться? І це його дратує?

Ні, ну як же вона по-дурному влізла в цю історію!

Лія помітила пильний погляд чоловіка, який сидів за сусіднім столиком, — явно не бідний, у костюмчику, він був похмурим і неприємним. Але, здається, він не став би силою тягнути її до свого авто. Може, він міг би допомогти Лії позбутися цього козла? Чоловік так дивно дивився, що промайнула думка підхопитися й почати кричати, гукаючи на допомогу, але, з іншого боку, Едічка ще нічого їй не зробив. Може, вона себе накручує?..

І Лія мило всміхнулася, так солодко, що в неї ледь вилиці не звело.

— Вибачте, але мені треба вийти припудрити носик, — почала вона підводитися, вчепившись у сумочку, але, мабуть, на її обличчі було написано, що вона хоче втекти через чорний хід, бо в ту ж мить Едічка чіпко схопив її за руку й смикнув до себе, змусивши сісти на місце.

— Хитре стерво, — просичав він, нахилившись до обличчя Лії й стиснувши її тонке зап’ястя. — Думаєш, я поведуся на цю стару штуку? Мене ти не обдуриш!

— Яку штуку? Відпустіть, мені боляче! — Дівчина розгублено озирнулася, але офіціантки й бармен удавали, що нічого не відбувається, а відвідувачі були зайняті своїми справами, і навіть той дивний чоловік більше не дивився в її бік.

Нікому немає діла. Здається, якщо цей мерзотник її зараз почне мацати, то й тоді ніхто з місця не зрушить!

— Ти, тварюко, думала, що мене можна обдурити? — все так само загрозливо сичав Едічка, і його очі наливалися кров’ю. — Не пройде зі мною! Ще жодна дівка не йшла, не розплатившись. І зараз ти встанеш і підеш зі мною. І будеш робити те, що я скажу!

— Я закричу, — тихо й твердо сказала Лія, намагаючись не скривитися від болю в руці.

Але не можна показувати свій страх. Напевно, будуть синці. Оленка, сучка, кинула її в такій ситуації! Всередині підіймалась злість на подругу.

— Спробуй. І тоді я простежу за тобою, з’ясую, де ти живеш, і ледь ти вийдеш з дому наступного  разу, як опинишся в моєму багажнику. Але тільки в цьому випадку додому ти більше не повернешся. Закопаю в найближчому лісі. А зараз у тебе є шанс просто відпрацювати їжу і свою газовану воду! — Він кивнув на шампанське. — Все зрозуміла?

Лія відчула, що серце впало кудись вниз. Все. Припливли. Догулялася. Уявивши, як саме їй доведеться відпрацьовувати цю кляту вечерю, дівчина ледь не розплакалася, але стрималася, прикусивши губу. В неї все всередині ніби захололо, і вона сама заклякла від страху. Відчула кров у роті, але болю не було. Дивно, їй страшно, але не боляче. І чомусь вона ні на мить не засумнівалася в погрозах Едічки — такий відморозок дійсно готовий на все. І він виловить її. І викраде. І, напевно, вб’є після того, як зґвалтує. Ще й ґвалтувати, мабуть, буде в збоченій формі. А якщо потім по колу з дружками пустить? Вона й про таке чула!.. Може, зараз вона якось розжалобить його? Або він її все ж відпустить?.. Може, це все просто злий жарт? Він зрозумів, що його перевіряли, і розлютився? І хоче налякати? Просто налякати?..

Намагаючись переконати себе, що все це саме так, Лія встала і повільно кивнула.

— Я не буду кричати, я піду… Тільки не робіть мені боляче.

— Мала, якщо ти закинеш свої ніжки мені на плечі, а потім гарненько попрацюєш ротиком, я обіцяю, що боляче не буде. І я навіть відвезу тебе додому.

І він встав, притягнувши її до себе, знаком попросив офіціанта подати їм речі.

Поки Лія йшла в обіймах цього збоченця по залу ресторану, що виблискував фальшивою позолотою, вона гарячково озиралася навколо, намагаючись зрозуміти, чи є тут хтось знайомий, — може, станеться диво, і її врятують? Але вихід був дедалі ближче, ніч дедалі темніша, і ось уже вони з Едічкою занурюються в неї, вдихнувши несподівано тепле березневе повітря. Звідкись лине музика — здається, звучить щось із «Арії», десь жінка кричить на чоловіка, що загуляв під ніч, сиплячи на нього лайкою… все це відбивається у свідомості, але думок немає. Ніби навколо чорно-білий фільм.

Ліхтарі жовтими метеликами танцюють перед очима.

Кішка перебігла їм з Едічкою дорогу.

Чорна. Кажуть, поганий знак.

І в ту мить, коли чоловік відчинив дверцята своєї іномарки, Лія немов прокинулася. І зрозуміла — він її не відпустить. І якщо вона сяде в машину — їй кінець. Вона закричала, почала вириватися з його рук, істерично викрикуючи щось про те, що не хотіла, нічого не хотіла… Вона кусалася й дряпалася, намагаючись вдарити його гострим каблуком, поки Едічка, лаючись, крив її триповерховим матючинням і намагався все ж запхати в машину.

І раптом хтось смикнув її за шубу, різко вирвавши з лап цього чудовиська. Хточь влупив кулаком по його нахабній п’яній пиці так, що кров із розбитого носа бризнула в усі боки.

Лія закричала, відскакуючи, але зрозуміла, що замість крику її зірване горло видає лише хрип. Відчула на обличчі щось мокре, провела тремтячою долонею по шкірі й побачила у світлі ліхтаря, що це кров Едічки.