Глава 6.2

— Ти точно не зайнятий? І можеш провести зі мною весь свій вихідний? — Лія дивилася примружено на Влада, чубчик падав їй на очі, раз у раз затуляючи їх.

Архонов запросив її в гості, натякнувши, що це побачення буде сильно відрізнятися від інших, але Лія злякалася. Вона все ще не знала, як відреагує, якщо Влад спробує її поцілувати або зробити щось більше… А раптом він зрозуміє, що до неї торкався інший чоловік?..

Влад відвів рукою її волосся, заправив за вухо. Зняв свій шарф і укутав Лію, щоб вона хоч якось зігрілася. На вулиці ще сильніше підморозило, зривався сніг, засипаючи білою крупою клумби з весняною травою. Вже хотілося нормальної весни, хотілося тепла і сонця.

— Точно не зайнятий, — усміхнувся він тепло. — Ходімо.

— А що скаже твоя мати? — Лія все ще вагалася.

— Я вже давно живу сам по собі, будинок розділений на дві половини, навіть двері окремі — це було зроблено, коли я одружився. Тож, можливо, ви навіть не зустрінетеся. Але я б хотів вас познайомити. Вона в мене трохи… дивакувата… але чомусь мені здається, що ти їй би сподобалась.

Вона промовчала. Напевно, не хоче знайомитися, подумав Влад. Взагалі поводиться дуже дивно, якась перелякана, ніби щось сталося. Але лізти їй у душу він не стане — захоче, сама розповість, а то ще більше замкнеться від його питань. Він вже дуже добре вивчив її характер і намагався не бути занадто нав’язливим. Вона швидко втрачала інтерес, якщо не було якоїсь таємниці, або якщо все було спокійно. Шал, емоції, безкінечна драма — в цьому була вся ця дівчинка.

— Гаразд, ходімо, — зважилася Лія. — Тільки обіцяй мені не чіплятися!

І сказано це було таким суворим тоном, що Влад лише мовчки підняв руки долонями вперед, немов здавався в полон. Не чіплятися — значить не чіплятися, що він, якийсь хлопчисько дурне самозакохане, що не зможе стриматися? А там хто знає, може, вона змінить рішення, коли вони залишаться наодинці? У Влада була дуже гарна вчителька — спокушати та приваблювати жінок він навчився.

День минув непогано — з матір’ю Лія все ж познайомилася, і вони явно сподобалися одна одній, щоправда, Влад трохи розлютився, коли відчув від дівчини запах сигарет, — мати курила і, мабуть, поки він відходив, щоб набрати дров у сараї, дала палити й Лії. Скандалити Архонов не став, але демонстративно відібрав у матері пачку з цигарками. Та лише пирхнула, підморгнувши дівчині.

— Мій синочок дуже правильний, — простягнула вона, усміхаючись, а потім дістала з кишені кофти свої засмальцьовані карти. — Не хочеш поворожити?

— Мамо, знову ти зі своїми картами, — невдоволено буркнув Влад, але Лія зацікавилася, підсіла ближче.

Зашелестіла колода, Рая тасувала її довго, і як би син її не ставився до ворожіння, все ж дивився уважно, що там виходить за розклад. Мати з придихом розклала всі карти сорочками догори, почала відкривати по черзі, хмурилася все сильніше, а коли побачила нижню карту, зблідла. Не стала нікому її показувати, згребла карти в купу.

— Погана це ідея, погана… — пробурмотіла вона, поспішно ховаючи карти назад у кишеню.

— А ви не розповісте, що побачили? — розчаровано запитала Лія.

— Не скажу. Тому що ти можеш занадто сильно повірити в це все, налаштуватися на поганий результат, і збудеться вся ця гидота. Завжди є два варіанти долі. І ніколи не знаєш, який стане твоєю реальністю… Багато чого залежить від настрою та віри у краще. Негатив здатен відкрити двері поганому… А якщо долю не знати, то її ще можна перекроїти. Ти головне думай гарненько, коли будеш стояти на роздоріжжі, у тебе в травні буде доленосний момент. Можеш потрапити в таку халепу, що потім будеш вовком вити, а допомогти нікому не буде. Але якщо ухвалиш правильне рішення — то будеш щаслива.

— А як же я зрозумію, яке рішення — правильне? — розгубилася дівчина.

— А ти менше її слухай. — Влад різко схопив її за руку, змусив встати, йому все це різко набридло. — Вона любить лякати своїми картами.

— Якби я хотіла налякати, я б розповіла, що побачила, — трохи ображено промовила Рая і теж підвелася. — Гаразд, діти, я до себе, а ви дивіться мені, поводьтесь чемно, бабусею мені ставати зарано! — і вона хитро підморгнула Лії, яка оніміла від цих слів і почервоніла, як буряк. — Та годі тобі, жартую я, жартую… це діло молоде… що я, завжди старою була?

Вона пішла, не озирнувшись. Лише одна карта лишилась лежати біля столика, але Лія так і не наважилась подивитись. Рая права — все можна змінити, якщо не вірити в погане.

Влад завів дівчину в свою кімнату, закрив все фіранки, створивши напівтемряву, запалив декілька свічок, і одразу стало затишно та таємниче. Картини на стінах здавались проваллями в інші світи, настільки Лію зачарували всі ці балачки тітки Раї про долю та ворожіння. Здавалось, можна зробити крок на морське узбережжя або в ліс, загубитись на чужих забутих стежинах. Світ навколо розколовся, став схожим на відображення в дзеркалі. Лія бачила себе в трюмо — три відзеркалення застигли в скляному лабіринті — тонкі руки складені на грудях захисним жестом, трохи згорблена спина. Дівчина випросталась, повільно повернулась і подивилась на Влада, який теж чомусь завмер і ніби не міг з місця зрушити, тільки споглядав на неї дивним поглядом, в якому була тільки пітьма.  

Лія обережно присіла на кушетку, побоюючись поглянути в бік ніші, в якій стояло широке ліжко, застелене темним покривалом.