Глава 5.4

Хотілося плакати, але сліз більше не було, тільки кололо в грудях і збивався подих від страху та розпачу. Лії здавалося, що якщо вона таки зараз заплаче, то зупинитися буде дуже складно. А пояснити Владу, чому вона прийшла до нього заплакана — як? Втім, вже на пів дорозі до його будинку вона різко розвернулася і кинулася геть. Ні, в такому стані йти до Архонова — верх божевілля! Її ж всю трусить, наче чорт знає, що сталося. Втім, так і було. Дійсно чорт стався… інакше цього покидька не назвати.

Згадувати, а особливо — оцінювати те, що сталося, Лія була не в змозі. Хотілося викреслити це з пам'яті як страшний сон. Назавжди.

Але нахабний і самовпевнений чоловік, схожий на іспанця, все ще стояв перед очима, а серце билося при думці про нього надто сильно.

Лія вирішила піти до подруги — повертатися додому, поки там цей козел, не можна, а блукати вулицями — не варіант. Вона здригнулася, адже ні шарф, ні шапку, тікаючи, не взяла.

Грошей на автобус не було, довелося йти пішки. З рота виривалася хмарка пари, мороз схопив калюжі, і вони виглядали сріблястими озерцями, а коли посилився вітер, сльози все ж таки полилися, але Лія списала все на погоду. Хотілося бути сильною і самовпевненою, такою, як тітка — ось вона вже навряд чи стала плакати, якби до неї хтось клеївся. Вона б або відсіч дала, або якось вивернулася з ситуації. Хитрістю, може. Або нахабством.

Ось і потрібний будинок. Нарешті!

Влетівши кулею в під'їзд, Лія поспішно злетіла на другий поверх і, витираючи сльози, щоб подруга не зрозуміла, що з нею щось сталось, постукала — дзвонити через молодшого брата, який іноді спав удень, не можна було.

Олена відчинила і відразу потягла подругу до своєї кімнати.

— У мене такі новини! — затараторила вона. — Такі!.. Ти не уявляєш! Це просто феєрично!

— Ти мене лякаєш, — нервово посміхнулася Лія, подумавши, що її новини крутіші будуть. Але коли подруга хотіла щось розповісти, рота їй закрити неможливо.

— Ти моя єдина подруга... — озираючись на двері, ніби боячись, що увійде мама і почує не призначене для її вух, прошепотіла Олена, посадивши гостю у крісло біля вікна.

— І?..

— І ти мусиш мені допомогти!

Лія тільки плечима знизала — мовляв, чому ні?

Знала б, у чому буде брати участь, — нізащо не підписалася б!

— І в яку авантюру ти хочеш мене втягнути? — усміхнулася Лія, сподіваючись, що все це дозволить їй забутися.

Останній раз, коли Олена просила про щось, то Лії тиждень довелося ходити в перуці та темних окулярах за її хлопцем та якоюсь білявкою по всьому місту, доповідаючи потім «замовниці» про кожен крок парочки. Білявка виявилася двоюрідною сестрою цього хлопця, який, дізнавшись про те, що він пройшов «перевірку», втік від Оленки, як чорт від ладану.

Подрузі взагалі не дуже щастило із хлопцями. Але вона, звичайно, себе винною в цьому не вважала.

— Нічого складного! Це буде навіть цікаво! — радісно оголосила вона.

А Лія зрозуміла, що вляпалася. Знати б ще, у що. І вона приготувалась слухати.

— Розумієш, я познайомилася... із чоловіком, — ухильно сказала подружка, зручніше влаштовуючись на підлозі, схрестивши ноги. — Чоловік цей у віці, йому цілих тридцять років уже! Уявляєш?

Лія підвела брови — та старий! Знайшла з ким знайомитись! 

— Не уявляю, — буркнула вона. — Тому що такі чоловіки вже влаштували своє життя, і таким дівчиськам, як ми, там місця не знайдеться! А якщо він одружений?

І при цьому вона подумала про нареченого тітки, який ніколи не покине свою розкішну наречену заради неї. І сама злякалася своїх ідіотських думок — не треба нікого заради неї кидати! І взагалі, вона в неї є хлопець! Влад...

Прийшла поскаржитися подрузі... Оленці не до її проблем.

— Його звуть Едуард, він багатий і красивий... — задумливо простягла та тим часом. — Гей, ти мене слухаєш?

— Так. — Лія теж сповзла на підлогу, сіла поруч з подружкою. — Розповідай.

— Потрібна твоя допомога, щоб перевірити його! — випалила Оленка.

— Що? — скривилася Лія. — Знову?..

— Розумієш, ти гарненька, але рівно настільки, щоб просто звернути на себе його увагу, та ще нарядимо тебе, нафарбуємо... але оскільки до мене тобі далеко, я не боюся, що ти його вкрадеш!

Лія ледь не пирхнула — Олена як завжди! Королева дискотеки… Провчити б її, та шкода, все ж таки з дитинства дружать. Так й не зла вона, просто розпещена трохи.

— Я поряд буду, боятися нічого, перуку пам'ятаєш? Я її сховала для таких випадків! Пам'ятаєш той прикид, у якому ти стежила... як його... забула!

— За Олексієм! — підказала Лія, ледве стримуючи сміх — Олена у своєму репертуарі, «забувати» імена було у її стилі.

— Точно... треба ж, ти ще пам'ятаєш ім'я.

— Пам'ять хороша! — Веселощі як вітром здуло — здалося, що в тоні подружки пролунали зарозумілі нотки. Та й фраза про те, що Лія всього лише гарненька і вкрасти нікого не здатна, теж не додала гарного настрою. Просто-таки схотілось взяти та й доказати… Лія обірвала свої думки. Що доказати?.. Навіщо?..