Глава 5.3

Ранок видався похмурим — небо нудило дрібною мрякою, чи то дощем, чи то снігом, тітка з матір'ю рвонули в село до якогось далекого родича, у якого померла дружина, щоб допомогти з похованням, а Лія зробила вигляд, що вона захворіла. Демонстраційно кашляла та закочувала очі, сьорбала свій чай з лимоном і вдавала, що її лихоманить. Не було жодного бажання їхати до чорта на рога, щоб ще спілкуватися з якимись бабцями — далекі родичі з того села завжди Лію дратували — чіплялись до неї, що вона занадто худа та намагались нагодувати салом, яке дівчина ненавиділа у будь-якому вигляді. Здавалось, навіть буде голодувати, але не пробувати цю гидоту. Краще вже кору з дерева їсти... На щастя, тітка та мати повірили, жалісно поохали над дівчиною та й гайнули по своїм справам. Але через це похід магазинами за новими речами відкладався, що зіпсувало настрій Лії ще сильніше.

Накинувши короткий шовковий халат, який був на неї вже трохи замалий, Лія вийшла з душу і розсіяно подумала про те, це чудова нагода втекти до Влада. Адже в неї в розпорядженні цілий день! Цікаво, як він поставиться до її спонтанного візиту? Шкода все-таки, що він не мавє телефону — без запрошення заявитися не надто порядно, і... раптом відкриє мати Архонова? Що скаже Лія? Здрастуйте, я ваша тітка, тьху, невістка?

Вона влаштувалася на дивані з книгою, але читати не могла — думки кружляли у дикому танці, не даючи зосередитися. Роздумуючи, як би зв'язатися з Владом, і чи варто взагалі самій пропонувати зустріч, адже це може здатися нав'язуванням, Лія ледь не підстрибнула, почувши наполегливий дзвінок у двері. Кого це чорти принесли? Вона нікого не чекала, а гості до них із матір'ю майже не ходили. Особливо без попередження. Вирішивши, що це листоноша чи сусідці щось приспічило, дівчина ліниво сповзла з дивана і, стягнувши на грудях халатик, пішла до коридору. Позіхаючи, вона відчинила двері й ледве не залишилася стояти з відкритим ротом — на сходах стояв найкрасивіший чоловік, якого їй тільки доводилося бачити. Том Круз! Ні, Енріке Іглесіас! Чорноволосий, смаглявий, з тонкими рисами зарозумілого обличчя та широкими плечима атлета, він був розкішний. Таких красенів вона бачила тільки на екрані телевізора.

Щоправда, цей красень так кривився, оглядаючи обшарпаний під'їзд, наче в лайно вступив. Побачивши Лію, він примружився, очі його спалахнули і обличчя трохи розгладилося. Він почав нахабно її розглядати, ковзаючи жадібним поглядом по фігурі.

Дівчина спалахнула від збентеження і сховалася за дверима, тільки лишивши на його огляді голову. Суворо запитала:

— Вам кого? Певно, ви помилились адресою.

На мить майнула злякана думка, що це хтось із ворогів Архонова з'явився по її душу. Наразі викраде, а Влада шантажуватиме. Ох, що за маячня в голову лізе! Менше треба читати кримінальні романи та дивитись детективи та трилери.

— Валерія Олександрова тут мешкає? — Гарний незнайомець демонстраційно поставив ногу на поріг таким чином, щоб Лія не змогла зачинити двері.

— Тут... а ви хто?

Невже це і є наречений її тітки?

— Може, впустиш? — Він підняв одну брову, ставши ще привабливішим. Але питання її проігнорував.

— Може, і впущу, якщо представитеся! — Вона смикнула двері на себе, але нахаба ще й рукою в неї вчепився, залишивши свою валізу.

— Віктор Орлов, — усміхнувся він, явно намагаючись зачарувати Лію. — Тепер я можу зайти?

Вона мовчки відступила, звільняючи простір, щоб він зміг пройти. Хотіла відвернутися і піти до своєї кімнати, але вчасно згадала, що з цього халата виросла ще того року, і він непристойно оголює стегна. Почервоніла, притулившись спиною до стіни біля ванної кімнати, сподіваючись, що гість пройде в залу, а вона тим часом прослизне тихою мишею до своєї кімнати.

Але Віктор, затягнувши валізу та зачинивши за собою двері, проходити нікуди не поспішав. Він прислухався до тиші, що панувала в квартирі, посміхнувся своїм думкам і знову подивився на Лію. І цей погляд їй зовсім не сподобався. Ніякий Том Круз чи Енріке Іглесіас так би не дивився. Так дивляться поганці з мексиканських серіалів, перш ніж підставити героїню.

Мовчання затягувалося, але першим його порушив все ж таки несподіваний гість.

— А Валері, я так розумію, немає?

— Немає, — буркнула Лія, з жахом розуміючи, що стоїть зараз напівгола перед незнайомим чоловіком, який, до всього іншого, ще й наречений її тітки. І що наймерзенніше — він дивиться на неї так, ніби готовий прямо зараз зірвати цей проклятий халатик і зайнятися речами зовсім непотрібними. Тими самими, про які вона думала щодо Влада. Від цього обличчя в неї зовсім розпашілося. Стало спекотно, неприємно занило в грудях, а долоні похололи та спітніли, ніби вона стоїть над скелястою безоднею та дивиться у прірву. І ось-ось зірветься в неї…

І все це її анітрохи не збуджує, як було з Владом. Її це лякає.

— Тоді ніхто не завадить нам познайомитись ближче.

Віктор зробив крок до неї, притиснувши до стіни. Просунув ногу між її стегнами. Лія завмерла, не знаючи, що робити. По спині потекла цівка поту, а серце забилось десь у горлі. Перехопило від переляку дихання… Кричати? І зганьбитися перед сусідами? І як вона потім усе це матері та тітці пояснить? А раптом вони її звинуватять через те, що вона в цьому чортовому халаті відчинила двері?

Різко смикнулася убік, коли Віктор нахилився, щоб поцілувати, і його губи ковзнули по її скроні. Він узяв її підборіддя двома пальцями і змусив повернути голову і подивитися на себе.