Глава 5.1

— Ти куди зібралася? — почула Лія материнський голос і завмерла з чоботом у руках. Він був потертий, старий, з похиленим набік каблуком. Давно хотілося нове взуття, і добре б високе та шкіряне, на підборах, набридло ходити в цьому лахмітті! Але мати лишилась без роботи, а батька знову відправили у неоплачувану відпустку, і він поїхав у засвіти зі спробою щось заробити.

— Мамо, я ненадовго! — Лія кинула швидкий погляд у дзеркало, перевіряючи, чи не розмазалася помада, поки вона одягала куртку.

— Ти забула? — Альбіна Сергіївна виглянула з кухні. — Сьогодні ж Валерія приїжджає!

Точно. Лія ледь не вдарила себе по лобі — і як вона могла забути про приїзд тітки? Та жила в столиці та завжди балувала свою далеку племінницю німецькими ляльками, імпортними шоколадками-жуйками та поїздками до Криму. Останні роки тільки завдяки їй у Лії з’являлися нормальний одяг і косметика, бо батьки крутилися, як мухи в окропі, щоб хоч якось вистачало на їжу та комуналку.

Лії не хотілося пропускати приїзд Валерії, але як попередити Влада, у якого немає телефону, що побачення зривається?

— Мамо, я на пів години, встигну! — крикнула Лія, натягуючи другий чобіт.

— Вітер у голові! Ну куди тебе вічно несе! — крикнула вслід Альбіна Сергіївна, але дівчина вже мчала сходами, сподіваючись, що Влад не надто засмутиться.

На прольоті між поверхами зупинилася, усвідомивши, що хвилюється так, ніби закохалася. Але ж вона зовсім не збиралася серйозно зустрічатися з цим хлопцем! І тим паче – закохуватися в нього!

— Потім розберуся, — буркнула сама собі Лія і вже спокійніше спустилася вниз.

З Владом вони зустрічалися в центрі, біля парку, а до нього було ще хвилин десять автобусом. Лія зрозуміла, що поквапилася, сказавши, що встигне за пів години, ну та нічого — тітка пробачить. Вона взагалі поступлива, не те що сувора матуся, яка забороняє гуляти після настання темряви або зустрічатися з хлопцями.

Коли Лія, захекавшись, прийшла до парку, Влад уже чекав на неї — він ніколи не спізнювався.

— Привіт. — Легкий поцілунок у скроню, від якого Лія заціпеніла — так хочеться, щоб хлопець притиснув її міцніше й ніколи не випускав зі своїх обіймів.

— Привіт…

— До мене? — у голосі Влада багатообіцяльні натяки, очі палають від передчуття.

Як же хочеться залишитися з ним наодинці, як хочеться… багато чого хочеться. Але вона обіцяла матері повернутися через пів години, які майже минули, поки Лія добиралася до парку.

— Щось сталося? — нахмурився Влад.

— Нічого такого, — відмахнулася Лія. — Тітка приїхала… точніше, їде зараз. А я її пів року не бачила, мама просила зустріти нашу гостю як слід…

— Сім’я — найважливіше, а мати — тим більше, — легко посміхнувся Архонов, перебиваючи її.

— Тобто ти не злишся?

— На що? Мала, запам’ятай, ти ніколи не повинна відчувати себе винною…

І він притягнув її, торкнувся її губ своїми, спочатку легко, потім більш пристрасно…

— Все, додому, — видихнув він, відриваючись від її губ. — Інакше я не відпущу тебе…

Це прозвучало вельми погрозливо. І Лія навіть пошкодувала, що він відпустив її.