Глава 4.3

…А потім почалася робота у фірмі Князєва, і першою жертвою сутичок між бандами став сам Стрєльцов — його знайшли мертвим у коханки, він висів на шовковому шнурку. Все було зроблено обережно.

Замовлення за замовленням, робота в охоронній агенції Князя… і все так би й тривало, якби Влад не зустрів Лію.

Вона не тільки приборкала звіра, який жадав крові, а й розбудила того хлопця, що потонув осінньої ночі в темній річці. І хлопцеві зовсім не подобалося те, у що він перетворився за останні три роки. Цей хлопець з жахом дивився на своє життя, не знаючи, що робити далі.

Адже псувати дівчині життя не хотілося. Але й відпустити її — ту, що принесла світло, розігнавши вічну темряву, — він теж не міг. Застигши над безоднею, звідки щирився зв’язаний звір, що знову сидів на ланцюгу, Архонов намагався знайти найбільш прийнятний варіант, і не знаходив його.

…Того дня, коли Влад уперше не ночував удома без попередження, мати не спала. Вона палила свічки. У неї була дивна звичка, до якої вона привчила й сина, — замість електричного світла користуватися свічками. Тривожні метелики вогнів танцювали у вікні веранди, і здавалося, що там літають світлячки, розганяючи морок туманної осінньої ночі.

— Я прийшов! — крикнув Архонов, відчиняючи двері.

Мати задумливо перемішувала свою колоду з картами, строката хустка сповзла на плечі, і її погляд був порожнім. На столі стояла попільничка з недопалками від міцних сигарет — а Рая курила тонкі, ментолові. Значить, хтось приходив.

Влад сів поруч, не наважуючись запитати — хто.

— Олег був, — нарешті вичавила з себе Рая, підвівши перелякані очі на сина.

— Що він сказав? — м’яко запитав Влад.

Він відвів погляд, не витримавши страху в материнських очах. У вікні було видно, що над дахами будинків спалахує світанок — поки що ледь-ледь. Тонкою рожевою смужкою. Але скоро пожежа розгориться, охопить все небо, заповнивши червоною кров’ю

Такою самою точно кров’ю, яка була на руках Влада. Йому навіть здалося, що він бачить її — червоними змійками вона тече по пальцях і зап’ястках, лягає на долоні візерунком, що повторює лінію життя, огинає пагорб Венери, ковзає вздовж лінії долі… Архонов розглядав свої руки і не відразу почув, що каже мати.

— Олег просив не надто лаяти тебе… Милий… Скільки їх ще буде? До всього можна звикнути. До того, що люди йдуть — звикнути найлегше.

Влад кинув на матір зшаленілий погляд, і звір у його душі заричав — утробно, насторожено. Як вона може так говорити?

– Знайдеш ще свою дівчину… Покохаєш.

Але тут як блискавкою пронизало – вона взагалі не про те. Вона не про вбивство, не про презентацію, не про кров на його руках. Вона всього-на-всього… про дівчат.

Що Олег їй наговорив?

А мати продовжувала щось теревенити про кохання і про його юний вік, про долю і життя, потім почала тасувати колоду, попросила його перемішати карти.

Він підкорився автоматично, не встигнувши задуматися. Раніше він відхрещувався від ворожіння і взагалі не сприймав серйозно материнську «роботу». Взагалі з того часу, як вона зв’язалася з вітчимом, вона стала іншою. Носить шалики, говорить з придихом, без зупинки палить свічки, навіть вдень димлять у її кімнаті ароматичні палички

– Ось бачиш, не будеш самотній. – Рая показала на пікову даму, що лягла в розкладі поруч із трефовим королем. По боках опинилися шістки. – І дорога тобі судилася. Далека.

– Мамо, я не вірю в це все, ти ж знаєш, – відмахнувся Влад, мріючи зараз тільки про те, щоб піти в душ і змити з себе весь цей бруд – і губи повії з мосту, і кров, яка немов проникла під шкіру, і в’їдливий сигаретний дим з того кабака, де він влаштував бійку. Промайнула думка, що даремно він зачепив того хлопця, але Влад відігнав її, як настирливу муху.

– Сьогодні Роман приведе свою племінницю, – раптом змінила Рая тему розмови. – До вечора будь вдома.

– Що? – не зрозумів Влад.

– Тобі знайшли наречену. Може, ця дівчинка зробить тебе щасливим? – задумливо промовила мати, погладивши Влада по щоці.

– Ви з глузду з’їхали! Яка дівчинка? – підхопився він, перевернувши стілець, і той з гуркотом впав, ледь не придавивши кота. Кіт з неприємним нявканням сховався в кімнатах.

– Хороша дівчинка. Рада її звати…

Рада виявилася не дуже хорошою. І зовсім не дівчинкою. Але цілий рік Влад, щоб догодити матері, намагався ужитися з нею. Спочатку було не так складно – вона була мила й привітна, смачно готувала, співала для чоловіка… Рада чудово грала на гітарі. Вона не вміла читати й писати, бо ніколи не ходила до школи – деякі роми були абсолютно асоціальні, і її батько волів тримати дітей біля себе, відмовившись від навчання.

Влад навчав дружину алфавіту, і вона навіть могла вже писати своє ім’я, опанувала половину букварика… але потім сталося те, що назавжди відвернуло від неї Влада.

Вона зірвалася. Виявилося, що весь цей час Рада перебувала в ремісії після детоксу в наркологічному центрі — але дії ліків вистачило не надовго, і маленька циганка почала тікати до своєї колишньої компанії, щоб у старому, смердючому опієм будинку, вводити собі під шкіру буру гидоту. Ширку в той час розводили кров'ю — для очищення, і не було гарантій, що інфікований ВІЛ або гепатитом наркоман не заразить усіх, хто вживає з загального посуду, тож тут навіть свій «баян», тобто шприц, не допоміг би. Яким дивом досі Рада нічого не підхопила, заразивши заодно й Влада, невідомо.