Глава 4.1

Розмова з Лією викликала шквал спогадів, і, поки Влад йшов додому в туманній березневій ночі, серед мжички, у нього перед очима стояв той пам'ятний жовтень, коли Олег Варшавський з'явився до нього злий і роздратований. Тільки потім Влад дізнався причину цих емоцій — незадовго до цього вечора Співака, який працював на Князєва, знайшли з ножем у спині, і шефу Варшавського терміново знадобилася заміна, а Олег розраховував, що матиме більше часу для тренувань наступника.

Владу виповнилося сімнадцять. Добре хоч школу встиг закінчити.

Чи шкодував колись Олег, що підписав на це все хлопця, не спитавши того, а чи потрібно йому працювати на Князя та його бандитів? Він ніколи не говорив про це.

Шляху назад не було, Варшавський не залишив Владу вибору ще тоді, коли привів до першого тренера. Але пояснювати, навіщо хлопця навчали весь цей час  бойовим мистецтвам та стрільбі, Олегу було складно. Чи то совість прокинулась, чи то він старів — він і сам не розумів. Але чогось на душі було мерзенно. Ніби він хлопця тягне в багнюку з обіцянками зоряних небес та великих грошей.

І ось в результаті цих розмов — важких для обох — Влад опинився в просторій залі для презентацій. Залу було прикрашено шифоновими завісами, вона була декорована ліпниною і позолотою — і хлопець відчував себе чужим на цьому святі. А ця розкіш була ніби несправжньою. Не могло такого бути в сірому шахтарському місті, восени оповитим туманом і смогом, що сходить над гостроверхими териконами.

Архонов нервово поправив краватку — у костюмі він почував себе не дуже звично і рухи його були скуті — і продовжив спостерігати за людьми, які з'явилися на цю вечірку. Красиві жінки в шовках і атласі шепотілися про щось, стоячи біля вікон і тримаючи високі келихи з шампанським, а суворі міцні чоловіки, деякі зовсім лисі, обговорювали за столиками якісь свої справи, які явно були не для вух їхніх чарівних супутниць.

Олег пояснив Владу його обов'язки при Князі — обов'язки охоронця та кілера. А якщо взяти до уваги, що ворогів у шефа було багато — як таємних, так і явних — то роботи у Влада теж буде чимало. Чи здивувала ця розмова Влада?.. Майже ні. Він не був сліпим і вже багато про що здогадався сам. Але він і не бачив нічого іншого для себе. Адже що він ще вмів? Хіба не вбивати та калічити людей його вчили стільки років?

Останнім часом у Князя та його банди почалися проблеми — хтось турнув начальника охорони і той утік із міста до Таганрогу, причому, за чутками, перетнув кордон нелегально, і якийсь час пересиджував там, а Віталік Стрєльцов, давній ворог з донецької банди, дедалі ближче підбирався до фірми шефа.

До думки, що саме йому доведеться робити, Влад все одно ще не міг звикнути. І не хотів цього робити. І все сподівався, що станеться диво, і всі його обов'язки залишаться такими, як на цьому вечері — стій собі стовпом біля дверей, стеж, щоб бардака не було.

І губи Архонова скривила гірка усмішка — що ж, якщо тепер це буде його робота, він стане найкращим. Ось тільки залишилося перейти останній бар'єр, щоб пішов страх перед «справжньою справою». Але не хотілося й думати про цей бар'єр, про ту останню ниточку, що пов'язувала його зі світом звичайних людей. Людей, які не сплять з вогнепалом на столику або під подушкою. Людей, які не роблять із своїх будинків башту, закриту від світу. Людей, які не ховаються за спинами охоронців та високими парканами з колючим дротом. Людей, які мешкають чесно, але бідно.

Розмірковуючи про все це, Архонов не забував про свій обов'язок і уважно спостерігав — Князь мав причини вважати, що на цій вечірці на нього буде скоєно замах.

— Як справи? Щось є? — Шеф наблизився і чіпко оглянув помешкання.

«Чорт, завжди легкий на згадці!» — подумав Влад, а вголос сказав, що поки все гаразд.

— Але ти все ж таки...

Князь не закінчив фразу, оскільки його новий охоронець, який мав блискавичну реакцію, помітив сталевий блиск у руках сивого чоловіка, що стояв неподалік від них, і з силою штовхнув шефа. Той упав і відкотився під найближчий стіл, перевернувши його таким чином, щоб сховатись за стільницею. Князь був розумний чоловік, він одразу зрозумів, у чому річ.

Його хочуть вбити.

Нахабно та безпринципно.

А Влад потужним стусаном вибив з руки нападаючого ніж і рубом долоні заїхав йому по горлу. Той упав із хрипким виєм, а у хлопця в руці вже виявилася викидуха, з якою він не розлучався. Клацнула кнопка, і Влад під несамовитий жіночий вереск і чоловічу лайку різонув супротивника. Бризнула яскраво-червона кров.

У вухах стояв дзвін, і звуки здавалися дуже далекими — все сталося надто швидко, декілька секунд, і в залі вже йшла бійка між двома бандами, лише кілька чоловіків перейнялися тим, щоб вивести в коридор наляканих жінок.

Влад нічого не бачив перед собою — очі його заслонила якась тінь, серце стукало паровим молотом, і він з жахом зрозумів, що йому подобається вид крові. Подобається страх в очах людей. Якісь миті Архонов мовчки дивився на тих, хто бився, на те, як хтось із охоронців виводить Князя… Намагався впоратися з кислим присмаком у роті, з нудотою, що підступила раптово та різко. Дико і зацьковано дивився на тіло, що лежало у червоній калюжі, а рука його стискала ніж. Здавалося, це все сон, страшний кошмар, який піде з каламутним осіннім світанком.

Але це відбувалося наяву, і наяву якийсь чоловік із рубцем на обличчі кинувся на Влада, піднявши для удару ножа. Блискавкою майнула думка — добре, що в цій кімнаті не було вогнепального. Звичним автоматичним рухом Влад вибив ніж із руки донецького бандита, схопив його за волосся, ледь не вивернувши супротивникові шию, щоб приставити до неї сталеве лезо, все ще забруднене в крові першої жертви. Дико закричав, перекриваючи шум, що стояв довкола: