Глава 3.1

На дискотеку Лія вирушила у звичній компанії близнюків Селіверстових, які з щенячою відданістю ходили слідом за нею та Оленкою з самого дитинства. Хлопці були старші на кілька років, але з радістю брали дівчат на всі свої вилазки. Розмова непомітно перейшла на розбірки між шпаною, яка ясна річ, жодного відношення до фірми Князєва не мала. Два райони — Черкаський та Західний — не могли поділити «території», і батько Олени розповідав, що ще за часів його юності велися ці «війни». Ходили «стінку на стінку», натовпами. Билися всім, що під руку підвернеться, іноді в таких сходках брали участь до сотні людей. Дорослі дивилися на ці «ігри» досить поблажливо, втім, лише до того моменту, поки когось із підлітків не привозили до лікарні зі зламаним носом чи розбитою головою. Але таке траплялося рідко. Поножовщини років двадцять не було — останній раз, коли з тесаками кидалися, старшаки району швидко всіх вгамували, відтоді якось обходилося.

І ось один із близнюків — здається, Славко, — почав захоплено розповідати про вчорашню бійку, в якій «західним» довелося робити ноги. Близнюки жили у Черкаському районі і, звичайно, вболівали за «своїх».

— Розбірки, розбірки! Як це все остогидло! — вигукнула Лія. — Не хочу навіть чути про ваші розбірки!

І вона нервово пересмикнула плечима.

Близнюки, усміхаючись, обмінялися тільки їм зрозумілими поглядами — мовляв, що розуміють дівчата у їхніх «бандитських» справах? Звичайно, їм цікавіше пліткувати про нового вчителя фізкультури або про ді-джеїв з дискотеки.

Цього вечора в будинку культури було нудно — все як завжди... Самогон за рогом, який запивали водою з колонки, сигарети з ментолом та повільні танці, під які молодь із захопленням цілувалася.

Лія відмовляла всім кавалерам, а коли один із близнюків випив і спробував потягнути її до центру майданчика, викрутилася з його чіпких рук із такими роздратуванням та злістю, яких сама від себе не очікувала.

І зрозуміла, що сумує за Архоновим. І що з великим задоволенням пішла б від цієї світломузики та не дуже тверезих залицяльників заради того, щоб просто гуляти парком із Владом. І це розуміння викликало в Лії розгубленість і навіть глуху злість — адже він ніколи їй не подобався, вона навіть збиралася кинути його!

— Що з тобою? — Оленка, віддихавшись, підскочила до неї, простягаючи запалену сигарету.

— Не хочу! — насупилася Лія. — Ні курити, ні танцювати, ні пити, нічого не хочу!

— Навіть Морозова не хочеш? — підморгнула подруга, від якої несло домашнім вином, яке притягли на дискотеку близнюки, знаючи, що не всі дівчата п'ють самогон.

Вина було мало, тому не всім дісталося, але Олена приберегла стаканчик для подруги, і зараз, здається, трохи образилася, що та відмовляється.

— І його — теж не хочу, — похоронним голосом відповіла Лія, кинувши байдужий погляд на сцену, де сидів за своєю установкою ді-джей.

Треба ж, а ще недавно цей хлопець був межею її мрій. Втім, річ, певно, не в тому, що їй більше зовсім-зовсім не подобався Морозов, а в тому, що поцілунки Влада неможливо забути.

— Біда-а-а... — простягла Оленка, похитнувшись, і Славко підхопив її.

— Відведи її додому, — попросила хлопця Лія.

— Не-а! Я хочу танцювати! — спробувала викрутитися та, але була спритно закинута на плече і віднесена з майданчику.

— Тебе провести? — запитав хтось із знайомих хлопців, побачивши, що Лія залишилася сама, але вона лише мотнула головою, збрехавши, що живе поряд із дискотекою і дійде без пригод.

Але неподалік жив Архонов — він якось показував їй свій будинок, — і Лія, сама не розуміючи, навіщо, пішла у бік його вулиці.

Сніг майже зійшов, але цього вечора підморозило, і калюжі були схоплені тонкою кригою. Ліхтарі тьмяно горіли в тумані, який сірою шаллю опустився на місто, і занурена в сутінки вулиця з рідкими вогнями у вікнах маленьких будинків, здавалася негостинною і навіть зловісною.

Далекий гавкіт собак пронісся по окрузі, і Лія здригнулася, почувши його. Вона вже пошкодувала, що пішла сюди, — мало того, що темно і страшно, то ще й соромно. Що подумає Влад, коли вона постукає в його дім? На щоках відразу спалахнув рум'янець, і дівчина різко розвернулася, кинувшись у бік зупинки, щоб дочекатися автобус та поїхати додому.

Туман став густіше, і ось уже на відстані витягнутої руки нічого не розглянути, тільки нескінченні паркани та криві дерева, і місяць, що раз у раз танцює хмарах. Вітер піднявся — злий і колючий. Він смугував по щоках та гортані, він завивав у димарях і трубах, він холодив руки, потрапляючи у широкі рукави куртки.

І Лія вже майже бігла, намагаючись якнайшвидше потрапити на зупинку — не вистачало пропустити останній автобус! Іти пішки з центру до її району, та ще й по темряві, о десятій вечора — не найкраща ідея, а на таксі грошей, звичайно, не вистачить.

Але тут із сутінку на неї вийшла тінь — висока, незграбна. У кепці та довгому пальті. Тінь різко зробила крок до Лії, почувся запах перегару і якоїсь кислятини.

Крик дівчини потонув у тумані, коли холодна рука незнайомця потягла її на себе, а друга залізла під спідницю, жадібно ковзаючи по внутрішній стороні стегон. Але сильно злякатися Лія не встигла — хтось смикнув кривдника убік, і той покотився по землі, закричавши від болю і тримаючись за живіт. Почувся добірний мат, і захисник почав гамселити чоловіка ногами у важких армійських черевиках, а Лія застигла на місці, наче приросла до асфальту.