Глава 1.2

— Кажи! — зажадала Оленка, тільки-но за Лією зачинилися двері спальні, відгородивши дівчат від батьків подруги та їхньої цікавості.

— Що казати? — похмуро відгукнулася Лія. — Що я, як завжди, поводжуся, як ідіотка?

— Я ж по очах бачу — щось трапилося! — Олена підтягнула подругу до диванчика, сідаючи. — Ти що, так і не змогла кинути свого Влада?

— Не змогла, — зітхнула Лія. — Але є і хороша новина — зустрічатися ми будемо таємно. Тож... Якщо ти не спалиш мене, ніхто не дізнається.

— Тобі ж Стас подобався!

Стас — ді-джей місцевої дискотеки, і так, він подобався Лії вже давно. Вона зітхнула, подумавши про нього, — ось уже кілька місяців він її ігнорує, так що шкодувати нема про що. До того ж коли вони одного разу поцілувалися під час повільного танцю, Лія не відчувала нічого подібного до того, що було сьогодні поряд з Владом.

— Подобався… і більше не подобається... А взагалі Влад не такий уже й поганий... — пробурмотіла Лія, заливаючись фарбою при спогадах про те, як він цілував її пів години тому... і не тільки цілував.

— Якщо твоя мати дізнається... — Оленка все правильно зрозуміла.

— Моя мати народила мене у сімнадцять років! — огризнулася Лія. — Так що не їй мене вчити. І взагалі — ти сама зі своїм Андрієм уже рік як... Наталя теж майже наважилася. Одна я, як... як дурепа!

— Ну чому ж — дурепа? — Подруга підтягнула коліна, обхопивши їх і поклавши голову на схрещені руки. Погляд її став задумливим. — Якщо чесно, то я навіть шкодую іноді... До того ж мені тепер інший хлопець подобається.

— Що? — ледь не захлинулася повітрям Лія. — Який ще інший хлопець?

Лія, звичайно, знала, що Оленка Філатова дівчисько дуже вітряне, але не настільки ж!

— Друг Андрія... Тому не поспішала б ти, люба, а поберегла б себе для того самого, єдиного!

— А якщо Влад і є мій єдиний? — Лія, не в змозі сидіти на одному місці, схопилася, підійшла до підвіконня, дивлячись на розсип вогнів у синій імлі — з кімнати подруги відкривався гарний краєвид на центр міста.

Десь там, серед цих мерехтливих світляків, ходить зараз Влад — чи думає він про неї, чи взагалі згадує? Чомусь було дуже прикро, що він хотів кинути її. У кімнаті панувала напівтемрява — Олена не любила яскраве світло, і тому було видно відображення Лії у склі. Худенька і невисока, зі світлим волоссям і величезними здивованими очима, вона зараз здалася собі зовсім дитиною —куди їй взагалі з кимось зустрічатися?.. Може, подруга має рацію, і поспішати не варто?

— Ти хоч розумієш, що з ним ти назавжди застрягнеш у цьому містечку? — тихо спитала Олена. — Що не здійсниться мрія про столицю та навчання? Він навряд чи зможе дати тобі те, що ти хочеш.

— А чи того я хочу? — різко обернулася до подруги Лія, і волосся білим батогом ковзнуло по плечу. Це була її гордість — блискучі світло-пшеничні пасма, що дістають майже до талії. — Олено, ти нікому не смій говорити, що я тобі зараз скажу. Добре?

— Могила! — Подруга теж схопилася з дивана, підійшла до вікна — так і стояли вони пліч-о-пліч, ніби укладаючи договір.

— Він сказав, що пов'язаний з бандитами Князєва... — прошепотіла Лія, ніби боялась що хтось почує.

— І ти йому повірила? — теж приглушила голос подруга.

— А чому ні?

— Ну хоч би тому, що він ходить пішки, а справжні бандити їздять на крутих тачках, ти бачила джип мого сусіда, Ямпільського? Так ось він якась дрібна сошка при Князі... якби твій Влад був при ньому, то виглядав би зовсім інакше.

— Ну, не знаю... — знизала плечима Лія. — Потрібно потрапити до нього додому, подивитися на те, як все обставлено, тоді й ясно буде. Може, він шифрується? Але дивись — нікому. Взагалі про те, що я з ним спілкуюсь, — мовчи!

— Зуб даю! — клацнувши нігтем по зубу, відповіла Оленка. — На дискотеку завтра йдемо? Відпустять тебе?

— Якщо твоя мати відпросить...

— Я поговорю.

— Тоді я пішла, бо пізно, мати знову сваритиме...

...Вночі Лії снився Влад. І море. Вони лежали на піску, в прибої, і цілувалися до знемоги. І Лія в цьому сні була розкута і нічого не боялася — ні його наполегливих рук, ні язика, який досліджував її рот, ні губ, що прокладають доріжку з гарячих поцілунків від шиї до ключиць і нижче — по тілу, що прагнуло пестощів... І Лія билася в руках Влада, тремтіла і плакала від задоволення, притискаючись до нього так безсоромно, наче готова була на все.

Прокинувшись, Лія ще довго лежала у світанкових променях, що ковзали по кімнаті, і мріяла про Влада.

І їй це до біса не подобалось.