Серце, яке тримають нитки неба
Поки є час
Я не тримаю більше зла,
Хоча душа від болю втомлена була.
Я вчилась падати й вставати,
І навіть крізь образи - пробачати.
Я не хочу нікого втрачати,
Не хочу між людьми стіни зводити й ламати.
Бо кожен рідний - це любов,
Яку не повернути знов і знов.
Я їду туди, де чекають мене,
Де рідне тепло і дитинство живе.
Де руки знайомі, де рідний поріг,
Де хочеться просто спинити цей біг.
Бо час не питає, куди нам іти,
Він тихо забирає найцінніші дні.
Сьогодні ще можна когось обійняти,
А завтра - можливо, уже не застати.
Я знаю, як боляче втрачений час,
Коли «ще встигну» вже більше не спас.
Коли залишаються тільки слова
І пам'ять, яка не відпустить жива.
Тому я їду, поки мене ждуть,
Поки до рідних дороги ведуть.
Поки ще можу почути їх голос,
Поки ще поруч їх рідний відголос.
Не змушуйте серце любов розділяти,
Не змушуйте вибір між рідних робити й втрачати.
Я маю для кожного місце своє,
Бо серце не ділиться - серце дає.
Я більше не хочу жити в провині,
За те, що тягнусь до своєї родини.
Не хочу за щастя просити дозволу,
Коли кожна зустріч - це шанс проти болю.
Бо справжня сім'я - не лише спільна кров,
Це руки, що тримають, коли гасне любов.
Це ті, хто залишиться поруч в біді,
Не ті, хто приходить лише по нагоді.
І поки ще серце у грудях живе,
Поки мене моя пам'ять веде,
Я буду любити, доки є сили,
Щоб потім не жити словами: «Не встигли».
Відредаговано: 02.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
