Реєстрація

Серце, яке тримають нитки неба

Не спасла

Ти у Франції, де пахне дощем весна,

Я в Нью-Йорку, де без тебе гуде самота.

Між нами сотні днів і тисячі доріг,

Та я й досі живу там, де твій сміх мене беріг.

Все рідше на екрані бачу твоє «привіт»,

І все холоднішим стає для мене світ.

Я звикла чекати, хоча не чекаєш ти,

І вчусь без твоєї любові поволі йти.

Я не прошу лишитись, не благаю вже давно,

Бо кожне нерозказане між нами проросло.

Мовчання стало довшим за всі наші слова,

І навіть пам'ять часом ледве нас впізна.

Можливо, в тебе інші світанки і думки,

І більше не болять тебе мої рядки.

А я щоночі серцем повертаюсь знов туди,

Де ми були «назавжди», а стали «назавжди колись».

Ти у Франції, я тут, серед чужих вогнів,

І нас уже не склеїть навіть пам'ять теплих днів.

Та якщо спитають, ким була для мене ти,

Скажу: моїм коханням, якого не змогла спасти.

Viktoriia Turner

Подобається

#1324 в Різне
#208 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 04.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись

Використання файлів Cookie

З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.

Детальніше