Реєстрація

Серце, яке тримають нитки неба

Коли душа мовчить

В мені мовчить розбитий крик і тиша непроста,

Я втомлена не тілом - вигоряє вже душа.

Колись світився день надій, тепер лиш сірий пил,

І серце б’ється тихо так, немов забракло сил.

Я йшла вперед крізь сотні справ, не чуючи себе,

Тягнула на плечах світ чужий, забувши, де моє.

І кожен ранок, мов туман, з’їдає кольори,

А вечір знов кладе в думках холодні якорі.

Мене не ранять вже слова - страшніша пустота,

Коли не хочеш ні мовчать, ні крикнуть в небеса.

Я ніби тінь серед людей, що губиться в юрбі,

І світло згасло десь в мені, лиш іскра у глибині.

Та може десь за темним днем народиться весна,

І серце знов навчиться жить, не тільки існувать щодня.

Я з попелу зберу себе, хоч буде це не раз,

Бо навіть вигорілий ліс знов зеленіє часом вчас.

Viktoriia Turner

Подобається

#822 в Різне
#125 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 22.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись

Використання файлів Cookie

З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.

Детальніше