Серце, яке тримають нитки неба

Моя ілюзія

Я хочу ту, що ніколи моєю не стане,
Як обрій далекий, що в мріях розтане.
Вона, мов промінь, в тумані зникає,
Торкнуся рукою – і знов відлітає.

Вона – моє сонце в холодній зимі,
Мій голос у вітрі, що лине в пітьмі.
Крізь відстань і роки до неї я лину,
Шукаю її, мов загублену днину.

В очах її світло, якому немає ціни,
У посмішці тиха мелодія весни.
Та кожен наш дотик – лиш мрія, ілюзія,
Бо простір між нами – то вічна конфузія.

Я кричу до небес, у безмежні простори,
Де листи мої рвуться, як вітер у гори.
Чи чуєш мене? Чи, може, мовчиш?
Чи просто відлунням у серці летиш?

Я хочу ту, що в думках оживає,
Як тінь у пітьмі, що мене огортає.
Моя, та не моя – біль і мій храм,
Любов у далекому, як дивний обман.

Ця відстань, мов прірва, що нас розділяє,
Та серце без неї спокою не знає.
Вона – моє все, і в цьому журба,
Бо мрію про неї не стерти з життя.

Viktoriia Turner

Подобається

#564 в Різне
#35 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 26.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись