Серце, яке тримають нитки неба

Очі бачать правду

Зовнішність — це маска, тонкий шар,
Що ховає душу, як безцінний дар.
В очах людини правда оживає,
Та чи завжди її хтось помічає?

Волосся сяє, мов зірковий слід,
Шкіра гладенька, як оксамитовий плід.
Та в глибині під сяйвом і красою —
Питання: чи ми насправді є собою?

У дзеркалі — обличчя, мов фасад,
А всередині — буревій чи сад?
Чи вмієш ти крізь риси і фігуру
Побачити у іншому натуру?

Краса минає, мов піщаний слід,
Та справжність в серці залиша свій біт.
Тож цінувати вчися не обличчя,
А те, що в душах горить, мов свічка.

Бо час стирає форми, колір, грань,
Та не торкнеться істини, мов ткань.
І тільки той, хто бачить крізь вуаль,
Знайде в людині неземну деталь.

Viktoriia Turner

Подобається

#564 в Різне
#35 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 26.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись