Серце, яке тримають нитки неба

Знаєш, мамо

Знаєш, мамо, мені здавалося, що я сильна,
Що в мене впритул стріляй - я вистою.
Думала, що розумна, стабільна,
A, за фактом, виявилася дурою.

Адже вже життя било і калічило,
Що часом страшно розповідати.
Я собі "Терпи, - твердила, - Дрібниці",
Продовжуючи рани перев'язувати.

Я не плакала, коли мені душу поранили,
Коли серце розбивали на уламки.
Вижила, коли одну залишили,
І розставила все заново на полиці...

A зараз що я з собою зробила?
Де тепер усі сили? Де терпіння?
Де впевненість у собі, у тому, у що вірила?
Роздирають голову сумніви...

Ночами кошмари та безсоння.
Свій світанок зустрічаю з пігулкою
І лежу в ліжку, як небіжчиця...
Мамо, що ж стало з твоєю дівчинкою?

Тільки знаєш, мам, не все втрачено.
Знову зможу на подвиги наважитися.
І я знову впораюся, я впевнена.
Я сильніша, ніж часом мені здавалося.

Тільки дай, прошу, побільше часу
І не відпускай моєї руки, я благаю!
Адже поки зі мною твоя довіра,
Я зможу все витримати, я обіцяю!

Viktoriia Turner

Подобається

#564 в Різне
#35 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 26.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись