Серце, яке тримають нитки неба
Я відпустила
Ти кажеш, що любиш, що тягне назад,
Що час не лікує, що серце болить.
Та шанс був у тебе – ти втратив свій сад,
А я відпустила, навчилась летіть.
Не відстань нас зламала, не кілометри,
А те, що далеко були ми в душі.
Коли я тонула – твій голос був вітром,
Що тільки шумів у глухій тишині.
Тепер ти шукаєш провини чужої,
Та винен не хтось, а лише тільки ти.
Бо замість тепла ти приносив лиш болі,
А замість підтримки – стіну із брехні.
Моя ж поруч та, що зігріє словами,
Що знає, як важко, та все ж не втече.
Вона – моя сила, мій дім за горами,
Що світлом наповнює серце моє.
Ти кажеш: "Якби не відстань, все б склалось",
Та ні, не у цьому причина була.
Бо навіть якби ми у місті єднались,
То все б розлетілось, мов попіл з вогня.
Ти більше не частка мого сьогодення,
Мій вибір – не той, що ти хочеш змінить.
Я дякую долі за кожне натхнення,
Що вчить мене жити, кохати й творить.
Тож більше не треба натяків марних,
Не буде нічого, що міг би ти ждать.
Минуле залишиться в спогадах гарних,
А я буду жити, любити, літать.
Відредаговано: 26.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
