Серце, яке тримають нитки неба
Банка варення
У юності — крик, непокора, вогонь,
Тікала в світи, розривала закон.
Твій голос лагідний губився в мені,
Я бачила правду лиш в чужій весні.
Хотіла дорослою стати скоріш,
А ти берегла — через сльози, крізь тиш.
Тепер я за тисячі кіл світів,
Та тягне додому — до теплих слів.
Приїду — ти стрінеш з любов’ю в очах,
На стіл виставляєш турботу й печаль.
Закрутки, варення — все як завжди,
Щоб я не голодна жила без біди.
Та я лиш зітхаю: «Не можна, ма,
На митниці строго… Ніхто не пропха».
І серце тріскає, ніби скло,
Бо в банці — любов, а не просто варення й тепло.
Ти: «Хоч яблучка візьми… Хоч шматок…»
А я вже мовчу, бо душить ковток.
Твої очі — мокрі, а я — знов в дорозі,
Зі шрамом на серці і вдячністю в прозі.
Пробач, що колись не цінувала слів,
Пробач за мовчання, за крик без причин.
Живу за кордоном, та в кожній весні
Твій голос і руки живуть у мені.
Поки ти жива — я дитина твоя,
Ти — мій оберіг, моя тиша й сім’я.
І все, що не взяла руками — беру
У серце. Назавжди. З тобою — живу.
Відредаговано: 26.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
