Серце, яке тримають нитки неба

Біль, що говорить

Під грудьми крутить, наче змій,
І світ тремтить — то страх, то мрій.
Нудота ходить без причин,
Мов хвиля з пам’яті глибин.

Шлунок пече, немов вогонь,
А розум шепче: «Стій, не стонь».
Ти п’єш ромашку, м’ятний чай,
Та спазм не зникне — просто знай.

Бо це не просто їжа зла,
Не просто кава чи смола.
То кожен біль, що ти мовчав,
Тепер у тілі — все тобі сказав.

Тривога в тілі — давній дзвін,
Вона звучить крізь сотні стін.
І навіть ліки — лиш політ,
Поки не зцілиш власний світ.

Та є спасіння — дихай м’як,
Пробач собі старий недолад.
І з часом шлунок скаже: «Стій,
Ти знов живий, ти знову свій».

І тіло, що тремтіло все,
Знайде спокійне своє "де".
І біль, що мучив — відпаде,
Бо ти нарешті зрозумів — себе!

Viktoriia Turner

Подобається

#564 в Різне
#35 в Поезія

У тексті є: віра в себе, біль душі, зрада та кохання

Відредаговано: 26.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись