Занурення в Невідомість

Мене звати Адам Лоуренс, мені 27 років, працюю я логістом, часто підтримую себе фінансово додатковими годинами, щоб мати змогу оплатити своє лікування. Згадуючи про свою хворобу, я зрозумів, що, можливо, навіть не дізнався б про неї, якби не мій найкращий друг - Дейвід. А точніше, Дейвід Харпер, один із найкращих психотерапевтів країни.

Ми дружили з самого дитинства, навчались в одній школі, і, попри те, що вибрали різні університети, наша дружба залишалася незмінною. Дейвід був поруч в усіх складних моментах мого життя: під час розриву моїх перших стосунків, при влаштуванні на мою першу роботу в транспортну компанію за рекомендацією його батьків, та у найважчий момент, коли мій батько покінчив життя самогубством через психічні проблеми. З часом усвідомивши, що можу закінчити таким самим чином, як і мій батько, я втягнувся в алкоголь. Перший тиждень після похорону я навіть не пам'ятаю, провівши його в повному угарі.

Саме тоді Дейв переїхав до мене на кілька місяців, намагаючись витягти мене з алкогольної ями в яку я себе загнав. Мало того, виявилося, що шизофренія, діагностована моєму батькові, може бути спадковою. Дейвід стверджував, що психологічні стреси можуть провокувати зміни у сприйнятті світу, чим і є втрата близької людини. Тому й був поруч до поки я не взяв себе до рук. Цим я не пишаюся, але це вже минуло.

— Адам, якщо ти не будеш займатися превентивним лікуванням, то можеш закінчити гірше, ніж твій батько ‐ промовив Дейв. Я відповів, натякаючи на те, що мої фінанси не дозволяють мені повноцінно дбати про своє здоров'я, але я роблю все від мене потрібне.

Вийшовши з поліклініки, я відправився за продуктами, оскільки в холодильнику не було нічого, крім пацюка що повісився там ще вчора ввечері. Повернувшись з двома пакетами їжі, мені згадалося про ті дурнуваті ліки. Які я приймаю скоріше для "підтримки штанів", тому, декілька днів можу обійтися без них.

Повечерявши макаронами з парою дешманських сосисок, що за запахом були краще ніж на смак. Я вирішив прийняти гарячу ванну та почитати новини. Моя фінансова грамотність - це економити на сосисках, але накручувати куби гарячої води та намагатися звести кінці з кінцями коли приходять квитанції. Але думки мої були не про платіжки, а про загадковий вірус, що поширюється з острова людожерів. Як я зрозумів, мова йде про Фіджі, непроглядний острів в Індійському океані. Туди вже відправляли експедиції, з яких деякі ніколи не поверталися. Під час останнього експедиції вчені встановили контакт з місцевим племенем, пропонуючи "безконтактним" велику кількість м'яса тварин, ніби даючи зрозуміти, що вони тут з благої цілі. Це, хоч і жорстоко щодо тварин, але привело до неймовірного розвитку ситуації.

Що сталося далі – невідомо. Здається, певна кількість дослідників загинули, інші втекли, але отримали важкі поранення. Зрештою, виявилося, що деякі з них були заражені невідомим вірусом, який швидко розповсюджується всередині організму. Лікарі отримали сигнал про допомогу занадто пізно, коли вірус вже почав мутувати та змінювати свідомість інфікованих викликаючи у них агресивні епізоди, змушуючи тих атакувати інші живі організми.

Доволі чудернацька та незрозуміла історія, але вода вже охолола, значить, час йти до ліжка. Завтра буде новий та не менш складний для мене день.