25. Вечір зізнань

Коли відкрила очі, то надворі вже сутеніло. Це вона добу проспала чи пару годин? І де вона? 

Оглянула навколо себе - велика спальня, сказала б дуже велика. Ліжко на якому може розміститися спокійно четверо, дзеркало на півстіни, важкі гардини на височенних вікнах, які майже закривали доступ сонця в спальню, м'який килим на підлозі. Встала з ліжка, на диванчику біля вікна лежав ажурний пеньюар та симпатичні шльопанці, накинула на себе та вийшла на велику терасу, що відкривалася за вікнами. Надворі був ранній вечір, сонце ще з годину буде світити, на терасі розмістилися садові меблі та об'ємний зонт від сонця, присіла у зручному кріслі споглядати захід сонця, начарувала собі каву та замріяно дивилася як сонце ховається за горизонт в далині.

• Янголе мій, ти нарешті проснулася,  - за плечима почула голос Георга, - ти проспала більше доби, я хотів вже викликати лікаря.
• І тобі доброго вечора, котику! - вона посміхнулася і потягнулася до нього за цілунком, - я вчора трохи не розрахувала власні сили.
• Трохи? Та ти майже спустошила магічний резерв. Магиня-самоучка ти моя. Як ти себе почуваєш, сонце?
• Добре, зі мною все добре. У нас є плани на вечір?
• Так, в готелі нас чекають на святкову вечерю.
• З якого приводу?
• Як це з якого? Вчора ти завершила столітню війну з хижаками, які не давали спокою та миру всій Екраїні. Ти тепер народна героїня, думаю, що скоро ім'я Ліда буде самим популярним серед молодих матусь. То ти зможеш повечеряти в готелі?
• Так.
• То помчали.

Вони перемістилися в апартаменти, де знову Ліда створила парні образи . Цього разу обрала смарагдові відтінки для костюму Георга та свого плаття, його костюм був темно- смарагдовим, додала до нього чорну сорочку із золотими гудзиками, чорний ремінь із золотою пряжкою, на нагрудному кармані вишита золотом буква і з короною замість крапки. Її сукня смарагдова, більш спокійніша, декольте з v- образним вирізом на плечах,  на  грудях не стала закривати золотий орнамент, що світився золотою буквою і з короною замість крапки. Та стали помітними нові зміни в її зовнішності, її риси обличчя стали м'якими, а коли вона змахувала волоссям, то навколо неї починала сяяти аура. Георг також помітив, що вона світиться, як новорічна ялинка, та радувало лише одне - це сіяння не пекло як раніше, а навпаки їй було дуже затишно в цьому сяйві.

• Ти ніби святкова новорічна ялинка, так і сяєш вся. Ти знову змінилася.
• Я це бачу .
• Але ж це сіяння , воно тебе не палить? Тебе нічого не болить?- він розглядав її, його вигляд був стурбований.
• Ось тут боляче.
• Де? Я зараз лікаря викличу.
• Ось тут, - і вона показала на вуста,  Георг зрозумів і накрив солодким цілунком її вуста, вона видихнула легкий стогін та закинула йому руки за шию втискаючись в нього всім своїм тілом, - нам треба трохи затриматися..

І вони затрималися , бо нехай весь світ зачекає, їм так важливо набутися удвох, насолодитися один одним, все решта не важливо.

Сяючі вони зайшли в зал ресторану, де було пишно та урочисто, навіть при відкритті готелю було менш святково. Георг тримав її за руку, вона відчувала його тепло та ніжність, проходячи поміж гостей, які з почетом їх зустрічали. Дивний гул прокотився рестораном, вони переглянулися та все ж пішли до столика. Гул не припинявся, нарешті до них підійшов пан Терес, вклонився та тихо прошепотів:

• Ваша величність, дозвольте дещо сказати.
• Кажи, - спокійно відповів Георг.
• Тут така справа, ви могли цього не помітити, або навіть не знати, - тихо, підбираючи слова, сказав пан Терес.
• Чого я не помітив Тересе, не тягни. Кажи вже.
• Лідія , вибачте ваша величність Лідія , стала схожою на принцесу Вірену, як дві краплі води. А це сіяння навколо неї, точно як було колись у принцеси. Може ви Вірена, і приховували це від усіх?  - він дивився з надією на неї, та на жаль вона не змогла йому збрехати, тому відповіла, -
• На мій превеликий жаль, я не принцеса Вірена, я Ліда. Навіть не знаю, чому всі вирішили, що я Вірена. - вона навіть засмутилася, що не виправдала надії присутніх, та краще сказати правду, чим потім жалкувати.
• Так, Тересе, заспокой гостей, у нас сьогодні свято, а не поминання принцеси Вірени, для такого в нас є інший день. Янголе мій, не засмучуйся, ти зробила набагато більше принцеси. І тим більше, що ти і є принцеса. Зараз в нас будуть гості, так що посміхнися.,- Георг пригорнув її до себе, поцілував у волосся та вуста, ніжно, ніби легенький вітерець, його цілунок утихомирив її серденько.

Георг  встав, зал затих, він оглянув присутніх, тут була Петра з генералом, принцеса Вета з Савою, їхні батьки, багато намісників, а може й всі. Він повернувся до неї та допоміг піднятися та стати поруч, а тоді звернувся до всіх присутніх в залі:

• Мої вірні піданні, сьогодні в нас імпровізоване свято, до якого ми не готувалися,та яке дуже чекали. В нашій державі нарешті настав довгоочікуваний момент, знешкоджено зайшлих до нас хижаків, як сотні років мучили, вбивали, катували нас. Багато хто не дожив до цього дня, та ми завжди пам'ятатимо про них, і  про те, що ми відповідальні за те кого впускаємо в свій світ. А ще також ми маємо триматися разом з нашими світами. Це я говорю про Серебрію та Кришталь. Я разом з своєю коханою, ми докладемо усіх зусиль, щоб об'єднати в єдине ціле наші світи. Та це свято не відбулось, якби не моя наречена Лідія, яка стала прикладом для нас всіх. Прикладом безкорисливості, щирості, мудрості не по роках, символом справедливості. І сьогодні , в такий важливий для нас всіх день, на наше свято прибув король Серебрії Айдар та герцог Лео Охол. Прошу всіх присутніх вітати наших шановних гостей.

Відчинилися двері  і в ресторан поважною ходою увійшов Айдар, а за ним Охо. Чомусь ця мить стала такою щемливою, що на очах Ліди виступили сльози.  Зал зустрічав гостей стоячи, ввічливо склонивши голови. Айдар підійшов спочатку до Георга та привітався з ним, а потім підійшов до неї та поцілував у щічку, тихенько прошепотів:

• Не чекала гостей, сестричко? - і посміхнувся хитрун.