12. Королівська родина

Ліда знайшла герцога в лабораторії, він заснув прямо над якоюсь книгою.

• Охо, ти спиш на книзі, прокидайся.

Герцог  проснувся відразу, на його обличчі відпечаталася книга , волосся скуйовджене та червоні очі свідчили, що заснув він недавно.

• Ліда, тобі стало краще, що ти вже на ногах?
• Ходити можу, тому не бачу сенсу провести останні дні свого життя в ліжку, у мене багато планів і в тому числі на тебе.
• Я духом був і то деколи тебе боявся, а тепер і поготів не знаю, що від тебе очікувати. І маю велике прохання не називай мене Охо.
• Вибачте ваша світлосте,  як мені до вас звертатись?
• Ліда, ти нестерпне дівчисько. Ти це знаєш?
• Знаю, то як до вас звертатись?
• Та по імені до мене  звертайся , я Лео. А то ще прізвисько причіпиться, якщо хтось сторонній почує як ти мене називаєш.
• Але ж ти сам придумав собі його. Хай буде, буду тебе називати Лео. Лео ти не хочеш їсти?
• Страшенно голодний, я сто років не їв.
• Пішли на кухню буду годувати.

Вони пішли  на кухню де нагодували різних наїдків, м'яса та овочів, салатів, канапок та наварили смачної кави, дощ припинився і на вулиці світило сонце і снідати вирішили в саду, хоча кількість їжі більше змахувала на бенкет ніж на сніданок, але їх це ніяк не хвилювало. Так просиділи більше двох годин, їли і розмовляли. І це були щирі та сердечні розмови, наче справді між батьком і донькою. Обговорили що замок потрібно привести до порядку, вичистити сад, щоб тут було не як в глухому лісі, і не оминули розмови про те що йому потрібно вийти із замку, зв'язатися з племінником, та цей пункт вирішили відсунути як надалі, бо Лео не був готовий до цієї зустрічі.

Взялися за сад, Лео--майстер з використання магії, за три години зробив із запущеного саду цукерочку. Охайні дерева, без сухих гілок, підстрижені кущі і газони, кущі троянд та гортензій, міскантуси, він навіть відремонтував фонтан, розчистив всі доріжки. А в гаражі Ліда побачила шикарний автомобіль срібного кольору, він був новісенький. І вона не втрималася і сіла за кермо, її батько навчав їздити і вона обожнює ганяти. Лео прийшов коли почув як загудів двигун автомобіля, він не здивувався, а просто сів на пасажирське місце, і вони поїхали спочатку територією замку, а потім виїхали на вулицю і поїхали дорогою повз озеро. Срібне волосся розвивалося на вітрі, бо їхали вони з відкинутим верхом, обидва світилися від щастя. Зробили коло по місту та повернулися назад в замок, Лео зняв заборону на вхід своїм рідним,  тепер залишилося тільки чекати гостей.

• Я маю змотатися в готель, можливо ще є прохання, та й в озері скупаюсь, бо вже вечір і далі знову пекуча ніч.
• Ліда може я піду з тобою?
• І що ти будеш там робити? Ти ж більше не дух. Все я піду, а ти готуй пізню вечерю. Я довго не буду.

Ліда скупалася в озері, та пішла на рецепцію, адміністратор мовчки передав їй повідомлення, їх було  десять,  вона присіла на дивані, щоб перечитати та зрозуміти що від неї хочуть.

Дев'ять повідомлень з проханням допомогти, а десяте було від нього.

" Ліда, знай, що за твоїм покликом я примчу хоч на край світів. Прошу не вбивай себе, магія не помилилася. 

Твій Георг, шукатиму , навіть якщо не покличеш"

Вона не вірила своїм очам, він написав їй , взяв і написав. Сховала записку в карман та помчала по готелю рятувати покалічених магією дітей. Повернулася в замок близько опівночі, на кухні горіло світло та було чутно голоси, туди й пішла. За столом сиділи Лео і Айдар, вони повернули голови в її бік 

• Ліда, тебе довго не було, я вже почав переживати - почав з порогу читати мораль їй Лео.
• І вам доброго вечора, вечеряти дасте бідній родичці? - замість відповіді задала зустрічне питання.
• Ліда ти говориш дивно, я то вже звик, але Айдар взагалі не зрозумів твоє висловлювання про бідну родичку. Сідай, горе ти моє, буду годувати рятувальницю екраїнських магів.

Він подав Ліді салат та смажену картоплю, на а що, він сто років не їв, йому хочеться смажену картоплю. Ліда посміхнулася та взялася їсти. 

• Ти не здивувалася тут появі Айдара?
• Ні, - відповіла з набитим ротом.
• Що там в готелі? Бачила імператора?

Ліда простягнула йому записку від Георга, він пробігся нею, передав Айдару, той також прочитав.

• Ну що ж надія все таки є.

Він ще хотів щось сказати, та мабуть часи пробили північ і Ліда засіяла, очі заполонили сльози, пекучий біль пронизав все тіло. Чоловіки зрозуміли без слів, схопили її і понесли до озера.

Вони занесли її у воду і впірнули разом з нею, сяйво розтелилося озером, наче на дні світили вогні, протягом години вони то виринали то знову впірнали, допоки тіло трохи не охололо.

А тоді понесли її в замок де вклали у ліжко і сиділи біля неї поки вона змучена не заснула.

Проснулася на світанку від аромату кави, чоловіки пили каву в неї на балконі, закуталася в халат та вийшла до них .

• Доброго ранку - привіталася з ними, - дякую за ніч.
• Це не вихід, - сказав Айдар, - коли він попадеться мені на очі, я не залишу живого місця на ньому.
• Для чого тобі це? Вибачте для чого вам , ваша величність мої проблеми?
• Ми вчора з дядьком багато про що говорили, бо двісті років взагалі не спілкувалися, і за щораз поверталися до тебе. Ти сирота?
• Так мої батьки загинули.
• Ти з України?
• Так.
• А як ти попала в Екраїну?
• Мене перенесла донька імператора Ірина.
• Значить все таки шлях існує, але зараз не про це. Дядько вирішив тебе офіційно вдочерити, і я не маю нічого проти, тому ти тепер моя сестра.
• Навіщо вам це, я не знаю ваших традицій, не знаю етикету, не вмію вести себе серед магів.
• І що це причина, яка заважає тобі стати моєю сестрою? Мені начхати на те що ти знаєш чи не знаєш, а якщо комусь не подобається, то знає де двері. Якщо хоч брову скривить в твій бік -  буде мати справу зі мною. Ти повернула мені дядька, єдину рідну людину, що в мене залишилися в цілому світі. Чи ти проти?
• Ніколи не думала про таке, але я дуже рада, що в мене знову буде родина.
• А це правда, що ти вмієш переміщатися? - продовжував король.
• В Екраїні можу, тут не пробувала.
• А спробуй, наприклад на кухню.