11. Герцог Лео Охол

Він тримав її за руку, яку вона пробувала вирвати, але де там, залізна хватка.

• Ти бачиш, що ти гориш? Хочеш померти?
• Відпусти.
• Ти чуєш мене, ти згориш.
• То ж не ти, чого так нервуєш ?
• Ти маєш бути зі мною.
• Відпусти, я втомилася сьогодні.
• Ліда не дурій, ти помреш. Залишайся, все буде як хочеш ти. Я поцілую твоє тіло і воно перестане палати.
• Георг відпусти мене.
• Ось бачиш ти мене вже й по імені називаєш. Ліда твоя магія обрала мене, ти помреш без мене.
• То ж не ти, я помру ти станеш вільним, тобі яка різниця з ким жити без кохання, зі мною чи з іншою.
• Я знайду тебе , де б ти не ховалася.
• Ні, якраз там ти мене не знайдеш.

Вона горіла так, що аж почала сіяти, він охопив її почав цілувати руки,  де проходив орнамент, його вуста наче ніжна прохолода студила горіння, він тримав не відпускав, його вуста  прокладали доріжки по руках, шиї та плечах. Вона стримувалася щоб не розвернутися до нього та кинутися в обійми, тіло остудилося, стало легше, він ще тримав її, а потім хрипло сказав:

• Тікай, я знайду де б ти не заховалася.

Вона  тікала, від нього і від себе в печеру, а з печери в замок. Впала на ліжко, вже світало, тіло не пекло, а горіла її душа, так і заснула згорнувшись калачиком.

Проснулася десь під обід, Охо не озивався. Пішла на кухню зварила каву, доїла вчорашню картоплю. Охо так і не озивався, вирішила піти на пошуки лабораторії, мабуть він там. Не треба було йому казати, що його брата немає, навіть якщо він дух, йому мабуть дуже боляче.

Підвал  був поруч з кухнею, двері були відкриті і там горіло світло. Все було мабуть так як в той день коли помер Охо. Спустилася по сходах, підвал вражав своїми розмірами, це був повноцінний поверх, вона йшла коридором та шукала лабораторію, десь на третіх дверях  зупинилася бо почула плач, відкрила двері - на підлозі лежав мертвий герцог, а біля нього сидів і плакав дух. Ліда підійшла, сіла поруч і також почала плакати, через те , що шкода Охо і через те що шкода себе. Так і плакали дух і Ліда, ніби дві споріднені душі, яким було боляче, і в яких не було секретів одне від одного.

• Ліда ти знову ходила в готель? - запитав її Охо.
• Так, в мене горіло  все тіло, ходила до срібного озера, а потім в готель, троє діточок потребували допомоги.
• Доказуй про все решта, я ж все рівно дізнаюся.
• Пересікался з Георгом.
• Ти вже його Георгом називаєш.
• Яке це має значення, він остудив моє тіло своїми поцілунками і відпустив. Охо я помираю?
• Так, ти розірвала заручини. В тебе дуже мало часу залишилося.
• Що я наробила.
• Я мав надію, що це просто міф, що якщо розірвати заручини в яких магія визнала свою половинку, то можна померти, тепер я бачу, що це правда. Ми з тобою обидвоє помилилися, якби гірко це не було визнавати.
• Давай не будемо про сумне, розкажи як ти помер.
• А що тут розказувати, я вирішив, що знайшов заклинання, яке відкриває перехід в Україну, прочитав його та впав мертвим, а потім бачу себе зі сторони. І до мене дійшло, що моя душа, тобто я, покинула моє грішне тіло.
• А де те заклинання, я можу подивитися на нього?
• Так на столі книга відкрита на сторінці із заклинанням.

Ліда встала з підлоги та пішла дивитися на це заклинання,яке викинуло душу з тіла. Стара як світ книга лежала відкритою на столі, над нею горіла настольна лампа, вона сіла за стіл, щоб зрозуміти про що йдеться в ньому.

• Дивись, тільки не читай. - попередив її Охо.

Їй здавалося що це набір якихось слів, без будь-якої суті, якась абракадабра, інакше не назвеш. Кілька разів перечитувала подумки , хотілося ще прожити хоча б місяць. Вона виписала цього на листок паперу, щось із ним було не то. 

" Душі повернення дорогу пройде століття крізь поклик, дверей відкритих дитина почує сестер магію, світи об'єднає років тисячу через, маг загубить душу, так станеться диво."

• А тобі не здалося дивним це заклинання?
• Це ще не дуже дивне з того, що я читав, але воно мене вбило, два рядки слів , які я не зрозумів, а просто прочитав три рази. І я мав дивитися в дзеркало коли читав, он воно на землю впало.

Ліда підняла дзеркало , і не розуміла до чого тут воно. Крутила в руках, аж поки до неї не дійшло, в дзеркало не треба дивитися, а читати заклинання дзеркально. І вона переписала заклинання навпаки 

" Диво станеться так, душу загубить маг, через тисячу років об'єднає світи, магію сестер почує дитина відкритих дверей, поклик крізь століття пройде дорогу повернення душі"

Ліда дивилася і розуміла, що він прочитав його не вірно, тому душа покинула душу. Вона зібралася із силами, яка різниця коли вона помре, сьогодні чи через місяць і зачитала заклинання вголос тричі і впала без свідомості.

Пробудження було важким, страшенно боліла голова, але радувало, що тіло вона відчувала. На чолі намацала вологий компрес, значить жива.

• Нарешті прокинулася, - почула вона голос Охо.
• Охо, ти є, слава Богу.
• Я є, але в іншому вигляді.
• Що, я з тобою щось зробила, вічно я спішу наперед батька в пекло.

Ліда  спробувала піднятися з ліжка, та тіло не слухалися, дивилася на стелю, навіть голову не змогла відірвати від подушки. Та раптом відчула як чиїсь руки легенько при підняли її та підклали під голову ще одну подушку і перед її очима появився герцог Лео Охол, якого вчора вона бачила мертвим. В неї округлилися очі від здивування.

• Не кричи, я ожив. Сто років чекав тебе, ти мій порятунок.

Ліда розглядала  живого герцога Охола, на вигляд йому років під п'ятдесят, не скажеш що сотні років, таке ж біле волосся як в Айдара тільки сірі очі, його обличчя здалося знайомим, але згадати де бачила не змогла. Він був красивий, на обличчі невеликий шрам,  що додавав йому шарму та таємничості.

• Я в твоїй спальні, вибачте у вашій. Як тільки стане легше, переберуся в іншу . Правда, якщо дозволите тут залишитися - Ліда не знала, як їй себе вести, бо вона звикла до безтілесного духу, а перед нею живий.
• Це твоя спальня, і це твій дім від нині і до віку. Ти мені як донька, не думай про дурниці. Нам зараз треба знайти спосіб як тебе врятувати від магічної смерті, бо я дурень замість, щоб зупинити, підтримав твою ідею про розрив заручин. Я тебе зараз присплю, тобі потрібно відновити сили, бо заклинання тебе майже спустошило. Спи.