Розділ 57

Луція здивовано подивилася на дідуся.

— Тренування? Школа? Діду, ти жартуєш?

Але його обличчя залишалося серйозним.

— Ні, внучко, я кажу правду. Якщо ти хочеш, щоб тебе сприймали всерйоз, ти маєш навчитися ще більше, стати сильнішою не тільки фізично, а й розумово.

Бабуся поставила перед нею ще одну чашку чаю.

— Не хвилюйся, люба. Це буде не звичайна школа, а місце, де ти відкриєш для себе щось нове.

Луція зітхнула. Вона не знала, що саме готує для неї завтрашній день, але відчувала, що це буде щось важливе.

— Добре. Я готова.

Дідусь посміхнувся.

— Оце правильна відповідь! Завтра о світанку почнемо.

Луція прокинулася ще до світанку від легкого стуку в двері.

— Пора вставати, внучко. — почувся спокійний голос дідуся.

Вона швидко вмилася, одягла зручний одяг для тренувань і вийшла на вулицю. Ранкове повітря було прохолодним, але свіже, а сонце лише починало показуватися з-за горизонту.

Дідусь чекав на неї біля старого дуба. Поруч стояв чоловік, якого вона не знала. Він мав сиве волосся, але очі блищали молодечою енергією.

— Луціє, знайомся, це твій новий наставник, старійшина Дагор.

Чоловік оглянув її з ніг до голови й схрестив руки на грудях.

— Бачу, дух у тебе сильний, але чи готова ти до справжніх випробувань?

Луція випрямилася.

— Я готова.

Дагор кивнув.

— Тоді почнемо. Сьогодні ми перевіримо твою витривалість, швидкість і силу духу

Він показав на далеке підніжжя гори.

— Твоя перша задача — дістатися туди, але не просто так. По дорозі ти зустрінеш перешкоди. Чи зможеш їх подолати?

Луція кинула швидкий погляд на дідуся, але той лише посміхнувся і мовчки вказав їй вперед.

— Гаразд, я це зроблю! — сказала вона впевнено й побігла вперед.

Що ж чекало її на цьому шляху? Вона ще не знала, але була готова дізнатися.

Перешкоди виявилися набагато важчими, ніж Луція очікувала.

Перешкоди виявилися набагато важчими, ніж Луція очікувала.

Спочатку вона думала, що це буде звичайний забіг, але незабаром зрозуміла, що дорога до підніжжя гори — справжнє випробування.

Перша перешкода: туман і тіні

Ліс, через який вона бігла, раптом огорнув густий туман. Видимість знизилася майже до нуля, а в тиші почали лунати шепоти. Вона відчувала, що щось або хтось стежить за нею.

— Ілюзії... Це лише ілюзії! — повторила вона собі, намагаючись зберегти спокій.

Але коли прямо перед нею з'явилася висока темна постать із сяючими очима, її серце мало не вискочило з грудей.

— Здавайся, ти не пройдеш! — загримів голос.

Луція глибоко вдихнула, згадала всі настанови дідуся і стиснула кулаки.

— Я не боюся!

З цими словами вона рішуче зробила крок уперед, і тіні миттєво розчинилися.

Друга перешкода: випробування сили

Далі на її шляху з'явилася річка з бурхливою течією. Міст був зруйнований, а вода клекотіла, неначе попереджала її: Не ризикуй!

Але зупинятися вона не збиралася.

Вона помітила вузькі камені, які виступали з води, і вирішила перестрибнути через них. Але щойно вона зробила перший стрибок, як сильний порив вітру змусив її похитнутися.

— Ні! Я не впаду!

Зібравши всю свою силу і баланс, вона впевнено зробила наступний стрибок, ще один… і ось вже стояла на іншому березі, задираючи голову від гордості.

Третя перешкода: страх і минуле

Останньою перешкодою стало щось несподіване — перед нею з’явилося відображення… її самої.

Але ця Луція виглядала змученою, зневіреною.

— Ти ніколи не зможеш бути сильною. Всі пішли вперед, а ти залишилася одна. Братам і батькам більше не до тебе. Навіщо боротися?

Луція відчула, як холодна хвиля сумнівів охоплює її.

Але потім вона згадала дідуся, своїх друзів… і той вогонь, що завжди горів у її серці.

— Ти — не я. Я не здамся!

З цими словами вона рішуче кинулася вперед… і тінь зникла.

Вона дісталася підніжжя гори, знесилена, але переможна.

Там її вже чекав дідусь і Дагор.

— Ти впоралася, внучко. Але це лише початок твого шляху.

Луція усміхнулася, вдихаючи свіже повітря.

— Я готова до будь-яких випробувань!

Дідусь усміхнувся, дивлячись на Луцію.

— Ну що ж, внучко, відпочила? Тепер біжи в школу, щоб не запізнитися на лекцію.

Луція зітхнула, але знала, що сперечатися марно.

— Гаразд, дідусю. Я побіжу.

Вона швидко поправила волосся, перевірила сумку та вирушила в дорогу.

Дорога до школи.

Сонце вже високо піднялося в небі, а повітря було свіже після нічного дощу. Луція бігла знайомими стежками, які вели до старовинної будівлі школи.

Попереду вона побачила кількох учнів, які теж поспішали.

— Луція, швидше, зараз почнеться заняття! — крикнув їй знайомий голос.

Вона підняла голову й побачила Дагора, який стояв біля воріт школи.

— Я лечу! — відповіла вона і прискорила крок.

У школі

Як тільки вона переступила поріг класу, пролунав дзвінок.

— Ледве встигла… — пробурмотіла вона, сідаючи за парту.

Вчитель, старий маг із мудрими очима, оглянув клас і почав урок.

— Сьогодні ми поговоримо про історію кланів і їхню роль у великій війні.

Луція уважно слухала, адже це була можливість дізнатися більше про свій рід і про те, що чекало її в майбутньому…