Розділ 30

Коли тінь стала чіткішою, і з'явилася фігура, Луція відчула, як її серце забилося швидше. Вона відразу впізнала обрис чоловіка, який наближався до них, але серце не могло повірити. Це був її батько, Феш — той самий сильний і відданий батько, який завжди захищав їх, який коли-то залишив усе, аби бути поруч з родиною.

Із швидким кроком він підійшов до своїх дітей, та його обличчя залишалося серйозним, як ніколи. Кожен крок, що він робив, був сповнений силою і рішучістю, адже цей шлях був для нього також випробуванням.

— Тато! — вигукнула Луція, не вірячи своїм очам.

Феш підняв руку, аби заспокоїти її. Його погляд був сповнений турботи, але й глибокого болю. Він, здається, щось давно чекав, і саме зараз настав момент.

— Луціє, я тебе завжди захищатиму, — сказав він спокійно, обіймаючи доньку. — І сини теж — ніколи не залишать тебе, це наша родина.

Брати стояли поряд, знову зібравшись разом. Погляди їх були твердими і відданими. Вони не були готові відступити, і навіть тепер, коли загроза стала ще більша, вони залишалися сильними.

Феш обернувся до своїх синів.

— Ми завжди були разом, — сказав він, його голос був твердий. — Не дозволимо нікому розірвати нас. Ніщо не розлучить нашу родину. Я завжди буду захищати вас, як би важко не було.

Брати кивнули, і тепер вони стояли разом — непохитні, готові до будь-яких випробувань. Луція відчула, як в її грудях розцвіла надія. Всі ці роки вона думала, що бореться самостійно, але зараз, коли її родина була поруч, вона відчула неймовірну силу. Вони не були лише родиною. Вони були командою.

— Ми не одні, — промовила Луція, зібравши сили, і дивлячись у очі кожному з них. — І ми не дозволимо, щоб хтось нас подолав.

Феш, дивлячись на свою родину, усміхнувся вперше за довгий час. Його погляд став м’яким і ніжним.

— Ви моя сила. Разом ми зможемо подолати все, що б не сталося.

Тінь, що все наближалася, нарешті повністю розчинилася, і з'явилася темна фігура. Це був не просто ворог, а представник давнього лихого клану, який прагнув знищити їхню родину і забрати їхні сили. Він стояв, спостерігаючи за ними, готовий до бою.

Феш ступив уперед, готовий захищати своїх дітей.

— Не один з нас залишить це місце. — його голос став громовим.

Луція відчула, як енергія проходить через неї, її серце б’ється знову в ритмі битви. Вона розуміла — це їхня остання битва, і вони вийдуть з неї переможцями, бо вони були разом.

З братами і батьком, Луція була готова протистояти будь-яким темним силам, бо була переконана: сила родини, любов і віра в себе — це найпотужніші захисники. І з цими думками вона зробила крок уперед, разом із своїми близькими, до того, що чекає на них попереду.

Тепер ніхто не зможе розлучити їх.

Феш подивився на дівчат суворим поглядом, від якого їм стало не по собі. Його голос був глибоким і владним, як грім перед бурею:

— Ви будете покарані, коли повернемося. Вождь сказав, що так і буде. Це ясно?

Дівчата опустили голови, розуміючи, що цього разу вони зайшли надто далеко.

— Ваші батьки переживають, — продовжив Феш, переводячи погляд на них. — А мої сини без вас могли справитися.

Брати мовчки стояли поруч, не втручаючись. Вони знали, що сперечатися з батьком марно, особливо коли він настільки серйозний.

Луція, стоячи трохи осторонь, відчула, як у грудях здіймається хвиля емоцій. Вона не могла залишитися осторонь.

— Тату, ти сам знаєш, що я мала йти за братами, — твердо промовила вона, дивлячись йому в очі.

Феш трохи змінив вираз обличчя, м'якість з'явилася в його погляді.

— Я знаю, доцю, — кивнув він. — Я не про тебе.

Він знову перевів погляд на інших дівчат, і в його очах промайнув натяк на розуміння, але його рішучість не змінилася.

— Ви всі повинні розуміти, що подорожі — це не ігри, а битви — не місце для емоцій. Якщо ви хочете бути частиною цього світу, вам потрібно навчитись відповідальності.

Дівчата кивнули, хоча в їхніх очах читалися хвилювання і навіть трохи образи.

Луція поглянула на братів. Вони стояли мовчки, але вона знала, що вони не вважають дівчат слабкими. Просто зараз вони не могли нічого сказати проти слів батька.

Наступні хвилини пройшли у мовчанні. Кожен осмислював сказане, але було зрозуміло — після повернення на них чекатиме серйозна розмова.

Феш зітхнув, бачачи, як дівчата трохи опустили голови, і додав, його голос залишався твердим, але вже без злості:

— Ображатися не треба. Самі винні. Ви зробили вибір — тепер маєте нести відповідальність. Я — глава клану, і моє слово закон. Ясно?

Дівчата мовчки кивнули, хоча в їхніх очах все ще відчувалася образа. Луція бачила, що їм хотілося заперечити, але вони знали: сперечатися з Фешем зараз марно.

Брати стояли поруч, спокійні, але напружені. Вони звикли до батькової суворості, але цього разу їм теж було незручно.

Луція, не витримавши мовчання, перехопила погляд батька і сказала:

— Ми зрозуміли, тату. Але все одно… добре, що ми тут разом.

Феш подивився на неї і на мить його вираз обличчя змінився. Втома і турбота промайнули в очах, але він швидко повернув собі серйозний вигляд.

— Головне — ви всі живі, — коротко відповів він.

На цьому розмова закінчилася, і вони рушили далі, кожен занурений у свої думки.