Розділ 29

Шлях був важким, але вони рухалися вперед. Природа навколо них була неприступною і дикою, ліс здавався нескінченним, а дорога — непередбачуваною. Луція відчувала, як кожен крок наближає її до чогось важливого, але в той самий час і страшного.

— Ти впевнена, що ми йдемо в правильному напрямку? — запитав Феш, коли вони перетнули ще один потік. Його голос звучав тихо, але в ньому була тривога, яку неможливо було приховати.

Луція зупинилася, обернувшись до братів. Вона відчула, що їй не вистачає впевненості, щоб дати на це питання правильну відповідь. Проте вона знала, що їхній шлях був правильний. Як би важко не було, їй не можна було відступити.

— Ми йдемо туди, куди нас веде серце, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено. — І якщо навіть це не є тим шляхом, на який ми сподівалися, я вірю, що все, що відбувається, має своє значення.

Марка завжди підтримувала сила віри. Його погляд був спокійний, він зрозумів, що сестра не може залишити сумніви позаду, але разом вони знайдуть відповіді.

— Ми не просто йдемо, Луціє. Ми йдемо за нашим майбутнім, — сказав він, ніби підкріплюючи її слова.

Вони пішли далі, і з кожним кроком Луція відчувала, як її серце наповнюється силою. Вона більше не була самотня у своїх переживаннях. Вони були разом, і це було головне.

Нарешті, вони дісталися до великої галявини, де їм довелося зробити зупинку. Повітря було настільки чистим, що навіть дихати стало легше. Тут все було інше — ніби місце наповнювалося якоюсь незвичайною енергією.

— Що це за місце? — запитав Феш, здивовано оглядаючись навколо.

Луція відчула сильний порив вітру, який відігнав всі її страхи. Вона подивилася на братів, а потім вгору, на небо.

— Це місце… це та точка, де ми зустрінемося з тим, що чекає нас. Тільки тут ми можемо дізнатися правду про наше покликання, про наші сили.

Тим часом, на горизонті з'явилася тінь. Ніби якась сутність спостерігала за ними з далеку, готова з'явитися в будь-який момент.

— Ми не одні, — прошепотіла Луція. — Хтось або щось спостерігає за нами.

Брати насторожено поглянули в напрямку тіні, розуміючи, що це може бути початок того, що вони давно чекали.

— Готуємося, — сказав Марк, напружуючи м'язи і готуючи свої сили. — Не можна дозволити страху захопити нас.

Луція, відчуваючи, як її серце б'ється в унісон з природою, кивнула і приготувалася до того, що попереду їх чекає.

Тінь наближалася, і в її темряві можна було побачити силует, який поступово став яснішим.

Це була зустріч, яка мала визначити їхнє майбутнє. І Луція знала, що цей момент змінить все.