Розділ 27

Темрява навколо була майже непроникною, але їхні кроки віддавалися в порожньому просторі, що здавався безмежним. Вони йшли через вузькі коридори, заплутані стежки, що здавалося, не мали кінця. Тільки холодний вітер супроводжував їх, а тіні, що здавалося, переслідували їх на кожному кроці, залишали більше запитань, ніж відповідей.

— Луціє… — прошепотів Марк, помітивши, як її обличчя змінюється від втоми і нервового збудження. — Ти впевнена, що ми готові до цього? Ми йдемо до самого серця цього міста. І хто ці люди?

Луція кивнула, намагаючись стримати свій страх.

— Ми повинні дізнатися правду, Марк. Я знаю, що це важко, але ми вже пройшли так далеко, що не можемо зупинитися. Ці люди… вони повинні знати, хто ми насправді. Що ми насправді здатні зробити.

Брати були поруч, і хоча їхні серця теж билися швидше, а думки роєм кружляли в голові, вони знали, що не можуть залишити Луцію саму. Вони повинні були разом пройти через це.

Нарешті, перед ними з’явилася величезна стародавня брама. Вона виглядала немов створена з самого каменю, час і вітер залишили на її поверхні безліч тріщин і пороху. Але вона все одно залишалася непорушною, наче готова відкрити таємниці, про які вони навіть не здогадувалися.

Двері повільно відчинилися, і перед ними з'явився великий зал, освітлений тільки кількома примарними вогнями. І в самому центрі залу стояли три фігури — загадкові і непроникні, як і ті, що зустрічали їх раніше.

— Ви прийшли, — сказав один з них, його голос був низьким і властивим для того, хто вже давно звик керувати. — І ви готові дізнатися правду. Але пам’ятайте — це не буде без наслідків. Те, що ви дізнаєтеся, може змінити не тільки вашу долю, але й долю всього цього світу.

Луція підійшла вперед, її голос залишався спокійним, хоча всередині вирувала буря.

— Ми готові, — сказала вона, дивлячись прямо в очі невідомих. — Ми хочемо знати правду.

Чоловік із темним каптуром кивнув і крок за кроком почав розповідати.

— Ваші брати і сестри були не простими людьми. Ваша кров — не просто магічна. Ви не лише спадкоємці древніх, але й ті, хто може змінити цей світ, якщо зможе вирішити, якою дорогою йти. Ви стоїте на порозі великої зміни, і ваша сила — це те, що може привести до нових можливостей або, навпаки, до величезної катастрофи.

Марк і Луція обмінялися поглядами. Вони знали, що це лише початок того, що ще належить дізнатися.

— Але що це означає для нас? — запитав Марк, нервово стискаючи кулаки. — Ми повинні зробити вибір, і він повинен бути правильним, чи не так?

— Так, — відповів голос із темряви, — вибір буде важким. І тільки від вас залежить, яким буде результат. Ваші сили будуть визначати майбутнє, але навіть сильні не завжди можуть витримати тягар своїх рішень.

Луція глибоко вдихнула і зробила крок уперед.

— Ми зробимо правильний вибір, — сказала вона з твердою рішучістю. — І не дозволимо зламати себе.

Вогні в залі почали мерехтіти, і все навколо стало ще більш загадковим. Мовчазний погляд чоловіка,

Чоловік із темним каптуром дивився на Луцію, і в його очах майнула тінь, що нагадувала спогади про щось давно забуте. Він не відповів одразу, лише коротко кивнув.

— Ваше завдання тільки починається, — сказав він, і його голос став глибшим, наче відлунням у безмежному просторі. — Тепер ви маєте обирати шлях, який, як і ваша сила, буде тільки вашим. Вибір цей не буде легким, адже за кожним кроком стоїть і наслідок, і відповідальність.

Луція відчула, як її серце забилось швидше. Її думки блукали в темряві, шукаючи хоч якусь ясність серед цього хаосу. Що вони мають робити далі? Як розпізнати, яка дорога правильна, а яка веде в безодню?

Відповідь не з'явилася одразу. Тільки тиша, що нависала над ними, важкою пеленою, що стискала груди. Брати мовчки стояли поруч, але їхні погляди не зводились з цієї загадкової фігури. Вони знали, що тепер все змінюється.

— Ви не зможете повернутись назад, — додав інший чоловік, який стояв поруч. Його голос був спокійний, навіть дещо холодний. — Все, що було, залишиться позаду, а вперед лише невідомість. І навіть якщо ви вирішите йти, вам доведеться мати сміливість стояти проти того, що прийде.

Марк нервово стиснув кулаки, а його погляд став ще більш рішучим.

— Ми не відступимо, — сказав він. — Ми готові до всього, що чекає нас. Нам не важливо, які труднощі будуть на шляху, ми не здамося.

Луція глянула на брата, її серце наповнилося гордістю за нього. Вони пройшли через багато випробувань, але зараз, коли перед ними стояв справжній вибір, вони мали бути сильними, як ніколи раніше.

— Тоді йдіть, — промовив чоловік із каптуром, нарешті піднявши руку. — І пам’ятайте — ваш шлях завжди буде пов’язаний із вашими виборами. Кожен крок змінює цей світ, і навіть найменше рішення може змінити хід історії.

Вони розвернулися, не маючи більше слів. Брати і сестра йшли в темряву, знаючи, що їхній шлях лише починається, і що їхня сила буде визначати не лише їхню долю, але й долю всього, що оточує їх.

Перед ними розстилалася величезна дорога, незвідана і повна таємниць. І хоча їхні серця билися швидше, а думки були переповнені сумнівами, вони знали одне: вони не самі в цьому світі. Вони — родина, і разом вони пройдуть через будь-яку бурю.