Навіщо вона взагалі приходила? Я не чекав її вибачень, і не хотів їх навіть чути. Однак вона помітила мій шрам, і я знаю Каталіну. Вона обов'язково захоче все дізнатися. І знаючи зв'язки дівчини, то так і станеться. Але я сподівався, що цього не станеться.
Не хочеться заново переживати ту трагедію, що сталася в дитинстві. Проте я вже нічого не міг з собою зробити, спогади вже повернулися. Я знову був маленьким та беззахисним. Я не зміг нічого зробити, і втратив їх назавжди. А тато ж готував мене, казав, що я маю бути воїном до останнього подиху. Але...
Ні, він жодного разу мене не сварив чи звинувачував. Та я знаю, що він був не просто вбитий горем, а ще й розчарований. Я мав тоді померти, але Доля зіграла зі мною злий жарт. І тепер я тут, боюся кожної битви.
Та чи може це змінитися?