Глава 17

Нарешті мені вдалося скласти ці іспити, і вперше за три роки я перейшла на четвертий курс самостійно, а не за допомогою брата. Це відчуття свободи було неймовірним — наче зняли тяжкий вантаж з плечей. Я могла сподіватися на власні сили, і це відчуття давало дивовижну впевненість. Я вже вправно перетворювалася на вовка, а от з вороном поки що були проблеми. Та все ж мені вдалося піднятися в рейтингу, і тепер я впевнено входила в десятку найкращих студентів.

Певно, на це вплинуло й те, що я змогла перетворитися на дракона. Викладачі називали це вищим проявом магії, і навіть Алекс не приховував захоплення. Але до лідерських позицій мені ще далеко. З бойовими мистецтвами теж було непогано: завдяки додатковим тренуванням я могла перемогти частину своїх одногрупників. А, можливо, це спрацював ефект того, що вони не сприймали мене серйозно.

Проте я досі боялася перетворитися на дракона знову. Інколи мені вдавалося відростити крила або перетворити руку на лапу — це максимум. Коли ж загрожувала небезпека, інстинктивно з’являлися крила та кігті на руках. Мабуть, просто потрібно знову відпустити себе, і тоді все вийде. І хоч попереду канікули, я мала чіткий план.

Мені дуже хотілося відвідати родинний маєток, адже там можна було знайти щось цікаве. До того ж територія належала мені, і я могла б попросити батьків про заборону відвідання її сторонніми. Вони казали, що нічого такого там немає. Але я хотіла піти туди ще й тому, що відчувала себе ближчою до справжніх батьків. Це місце, де я народилася, де ще залишилися сліди минулого, які належали лише мені.

З Дрейком у нас все ще були доволі непогані стосунки, хоча останнім часом часу на спільні моменти було мало. Та я не збиралася припиняти наші стосунки: хлопець справді подобався мені, і я планувала провести з ним час на канікулах. Ну що ж, іспити закінчилися, і все мало стати краще. А от з Адамом… краще навіть не згадувати. Ми перекидувалися лише кількома фразами, а на уроках я була зосереджена на тренуваннях.

Сьогодні був перший день канікул, і я вирішила провести його у своєму родинному маєтку. З того часу, як дізналася, що жодне прокляття на мене не подіє — адже в мені тече кров Діани, — я зовсім не боялася перебувати тут.

Навпаки, це було найбезпечніше місце у світі. Сюди не зможе увійти ніхто, крім мене або тих, кому я дозволю. Можливо, з часом я навіть відновлю старий будинок, але зараз мені потрібно дещо дізнатися. Цим всім можна буде зайнятися пізніше. Все ж за рік я закінчую навчання, і часу на дослідження буде ще достатньо.

Згідно з плануванням, яке подарував Алекс, тут є підземелля з прихованою бібліотекою. Там доволі багато рідкісних книг, яких більше ніде не знайдеш. Мій батько збирав їх багато років по всьому світу. Саме за цим полювало багато людей, проте ніхто не міг знайти бібліотеку. Вхід могли відкрити лише Діана чи Самаель — або їхній спадкоємець, яким тепер була я.

Треба перевірити, чи вийде це у мене. Підійшовши до непримітних дверей, я перетворила палець на кіготь і порізала долоню. Можна було б скористатися ножем, але я його забула вдома. Що ж, щось у мені не змінюється. Та цього разу знадобилася корисна здатність дракона.

Спочатку нічого не відбувалося, а потім двері засвітилися дивною магією і за мить відчинилися. Переді мною постала велика кімната, заповнена стелажами з книгами. Незважаючи на те, що пройшло стільки часу, книги виглядали новими. Їх оберігала древня магія, і це робило їх безцінними. От тільки я не знала, з чого почати і що шукати.

Книги не можна було виносити за межі кімнати, і увійти сюди могла лише я. Тут ховалася найцінніша інформація, яка могла врятувати світ. Або його знищити — залежно від того, в чиїх руках опиняться ці знання. Я не мала поганих намірів — лише прагнула дізнатися правду.

Кілька годин я провела, читаючи про історію своєї родини, аж поки не натрапила на інформацію, що буквально перевернула мій світ. Спершу мені здалося, що це легенди, але підтвердження реальності цих подій знаходилося у багатьох джерелах.

"Марселія Варгас була дружиною Аріна, одного із Засновників.

Мало хто знає, що жінка не поступалася в силі своєму чоловікові. Вона володіла магією водяного дракона, яка підсилювалася її походженням, адже батько дівчини був чаклуном. Вона пережила свого чоловіка на двадцять років, назавжди зберігши його таємницю. Ніхто не знав, куди пропав Артефакт. Ходили чутки, що він був захований у маєтку родини Варгас, але пошуки не дали результату.

Лише родина зберігала цю таємницю, проте з часом і вона загубилась в історії. Згідно з легендою, артефакт був переплавлений Аріном для дружини, і до кінця своїх днів вона носила його при собі. Після смерті нащадки намагалися знайти цю могутню річ, та все було марно. Досі ніхто не знає, де захований артефакт, але його сила справді вражає. Вона здатна не лише врятувати світ, а й знищити його."

Значить, саме тому стільки часу не могли знайти артефакт: шукали не те. Я бачила інформацію й в інших книгах — там артефакт описувався як великий посох, що весь час зображувався на портретах у руках Аріна. Про іншу його форму навіть не говорили.

Мене дивувало кілька речей. По-перше, ніде не згадувалася сила водяного дракона у Марселії Варгас. Нам розповідали лише, що вона була могутнім метаморфом. По-друге, вона ніколи не розлучалась із подарунком Аріна — кулоном, який був зображений на портреті в тій же книзі. І я занадто добре знала цю річ.

Ніхто не знав, звідки і як він з’явився, і куди зник після смерті Марселії. Я дістала кулон і ще раз уважно розглянула його. Не виглядав він як древній артефакт, проте відчуття енергії від нього було неймовірним.

Невже я зараз тримаю в руках одну з наймогутніших речей у світі? Серце калатало так швидко, що здавалося, ось-ось не витримає. Я відчула, як всередині кулона щось наче прокинулося, і легкий холод пройшов крізь долоню, що здавалося контрастував із силою, яка вирувала навколо. Я розуміла: тепер від мене залежить, як використати цю силу, і чи зможу я віднайти власний шлях у світі магії, де такі артефакти визначають долю.