Адам

Нарешті Каталіна прийшла до тями, і я відчув неймовірне полегшення. Я навіть сам від себе не очікував, наскільки сильно хвилюватимуся за неї. Кожен день, коли вона залишалася непритомною, страх поступово заповнював мене зсередини. Я помічав, що думки про неї займали всю мою свідомість, і це лякало мене. Але разом із цим приходило й захоплення. Я почав помічати в Каталіні нові якості, риси характеру, які мене дивували та одночасно надихали. Вона була неймовірною дівчиною, здатною на речі, про які я навіть не міг мріяти. Кожного разу вона мене вражала — не лише силою, а й рішучістю, самовідданістю та відвагою.

Хоча ми були одногрупниками, тренування змушували проводити разом значну частину часу. І кожен раз, коли вона рятувала мені життя або підтримувала мене у важкий момент, я відчував і роздратування, і захоплення водночас. Мене дратувало, що я не міг захистити себе самостійно, що мусив покладатися на неї, а водночас я відчував глибоку вдячність і навіть захоплення її самовідданістю.

Кет стримала свою обіцянку — не зрадила мене і не дивилася на мене з огидою. Але, як завжди, вона не втрачала нагоди задіти мене, зробити легкий укол словом, посмішкою чи хитрим коментарем. І це водночас дратувало і розважало.

Та найбільше мене злило, що саме в неї першою прокинулося перетворення на дракона. Хіба це справедливо? Я стільки років намагався досягти того ж, був готовий зустрітися з будь-якими ворогами, переступити через власні страхи, які переслідували мене ще з дитинства. Я тренувався, намагався, підштовхував себе до меж можливостей. І все одно нічого не виходило. А у неї — так, майже без зусиль, хоча теж за це довелося заплатити. Я почав сумніватися в собі: може, я щось робив не так?

Хоча, чим більше я спостерігав, тим більше розумів: справа не в мене. Все це — результат її праці, її характеру і її сміливості. Каталіна заслужила цю магію. Спочатку я думав, що причина в її походженні: напівкровка, мати чарівниця — така комбінація буває рідко, і подібних відразу ж вважають надто небезпечними. Але це не мало б суттєвого значення.

Справа була у самій Каталіні: у її рішучості, у відвазі, у внутрішній силі, що дозволила їй опанувати перетворення. І я заспокоївся, відчуваючи полегшення, бо зрозумів: справа не в крові чи випадковості, а в тому, ким вона була насправді.

Та все одно, коли вона лежала непритомною, на якусь мить мені здалося, що ми більше ніколи не поговоримо з нею. Це було лячно. Я боявся втратити її. І не просто як подругу чи одногрупницю. Я боявся того, що усвідомив лише тоді: Каталіна стала центром мого всесвіту. Вона була тією точкою, навколо якої крутилося все моє життя. І думка, що можу її втратити, стискала серце так, як нічого інше не могло.

Я сів біля ліжка і тримав її руку у своїй, відчуваючи слабкість, що залишила магія дракона. Її дихання було рідким і тихим, але воно було. І кожен раз, коли я відчував її присутність, хоч навіть таку слабку, моє серце трохи заспокоювалося. Я шепотів їй слова підтримки, які сам собі повторював, бо знання, що вона чує мене хоч на рівні енергії, давало надію.

— Ти сильніша за все це, — шепотів я. — Ти впораєшся, і повернешся до нас. Просто трохи зачекай.

Ми всі вірили в це. Одногрупники, Делія, Дрейк — вони постійно чергували біля кімнати, бо також хвилювалися. А Адам майже не відходив, намагаючись приховати занепокоєння, але я бачив його очі, сповнені тривоги. Ми всі чекали її пробудження. Ми знали: усе зараз у її руках, її сила, її воля. І я молився, щоб вона знову відкрила очі, щоб ми могли разом пройти через усе, що чекає попереду.

Я думав про все, що сталося: про її перетворення, про магію, яку вона опанувала, про небезпеки, через які ми пройшли разом. І, хоча серце стискалося від страху, я знав одне: Каталіна переживе це. Бо вона не просто сильна — вона надзвичайна, відважна, здатна протистояти всьому світу. І я готовий був стояти поруч, чекати її пробудження і підтримувати, доки вона не повернеться до нас повністю…

Бо я більше не міг уявити своє життя без неї. Вона стала частиною моєї сутності, моїм світлом у темряві, і тепер усе залежало від того, щоб вона знайшла в собі сили знову відкрити очі. І я знав, що вона зможе. Я просто повинен був тримати її руку, бути поруч і чекати… чекаючи, доки Каталіна повернеться.