Глава 15

Темрява... Я нічого більше не бачила крім неї. Здається ще трохи, і я почну забувати як я тут опинилася, що було до цього. Я навіть забути те, ким я є. Але свідомість все ще була при мені. Спогади битви одразу ж пронеслися в моїй голові. А потім перетворення на дракона. Невже це сталося? Досі важко було повірити в це. Але я вичерпала весь запас своєї енергії, і відновити її було досить проблематично. Скільки я вже тут знаходжуся? І коли нарешті зможу повернутися додому? Я не мала відповіді на жодне з цим питань. Лише суцільна темрява, що не могла дати мені підказку. Навіть жодного промінчика світла не було видно. А може я просто померла?                                                  

- Ні, Каталіно, ти не померла. - промовив голос.                                                                                      

Різко обернувшись, я побачила те, від чого хотілося втекти. Прямо переді мною стояла Діана Мераліс. І виглядала вона точно такою ж, як на портреті зі шкатулки. От тільки погляд... Він був настільки теплим та ніжним, що щось всередині мене перевернулося. Це ж моя рідна мати, якій просто не дали шансу мене виховати. І я знаю, що вона неймовірно мене любила і хотіла, адже захищала ціною власного життя. Саме завдяки її жертві я стою тут.                                                                                                    

- Доню, як ти виросла. - вона обережно погладила мене по волоссю. - І я не твоя фантазія. Скоріше залишок магії. Це дуже древнє закляття, яке дозволило зберегти в тобі часточку моєї душі. Тому ти можеш звернутися до мене в будь-який момент.                                                                           

- Це як з долиною драконів. - прошепотіла я, але Діана, здається, мене не почула. - В мене стільки питань до тебе.                                                                                                                                     

- Я знаю, сонечко. І я відповім на них тобі. - жінка просто присіла прямо на підлогу, вірніше якби вона там була. - Скажу одразу, зараз твоє тіло активно відновлює енергію, адже магія мало не вбила тебе. Та в тобі тече досить сильна кров, тому скоро ти маєш отямитися. А зараз в нас є трохи часу.          

Я ж присіла поряд з нею, не зводячи погляду з моєї мами. Я її зовсім не пам'ятала, адже вона померла, коли мені було пів року. Однак якісь теплі почуття прокидалися в мені, коли я дивилася на неї. Думаю, це й не дивно, адже в мені тече її кров. Діана ж не зводила з мене погляду, ніби намагаючись мене запам'ятати. Я розуміла, що вона не справжня, а лише частинка душі, та я рада, що в мене є хоча б це.                                                                                                                                                               

- Ти знаєш, а ім'я тобі обирав Самаель. - посміхнулася вона. - Я хотіла, аби ти носила ім'я Розалі. Однак він сказав, що це ім'я не дуже підходить метаморфу. Твій батько вірив, що в тобі проявиться саме ця сила. І не помилився. Та й Розалі Варгас якось не звучать.                                                       

- А от прізвище Мераліс підійшло б більше. - посміхнулася я. - Я познайомилася з Лівією. І вона розповіла, що в мене виявляється є досить велика родина.                                                                   

- Так, моя улюблена сестричка. - відповіла мама. - Лівія виросла на моїх очах і завжди була бажаним гостем в нашому домі. Я рада, що саме з нею ти познайомилася спочатку. Але маю тебе попередити, що деякі наші родичі можуть бути трохи... Трохи ексцентричними, адже це цілком нормально для чаклунів.                                                                                                                                                      

Це змусило мене розсміятися, бо я чула про особливість їх раси. Наприклад якщо метаморфи більше любили стриманість та цінували комфорт, то чаклуни в першу чергу віддавали перевагу чомусь гарному. Принаймні так здавалося їм. Напевно це було через те, що більшість воїнів нашого світу були саме метаморфами, а от інші раси мали свої обов'язки. Якщо ви зустрінете фею, що вирішила захищати когось не зі свого народу, то це буде дуже велика рідкість.                                                  

- Але я все одно хочу познайомитися з ними. - посміхнулася я. - Це так дивно, адже я все своє життя думала, що хоча б знаю правду про себе. Хоча і вважала себе невдахою. Мені якось один хлопець сказав, що я точно не рідна дитина, адже брату та батькам все завжди легко вдавалося, а мені ні. Тоді це було лише жартом, але тепер я розумію, що саме так і є.                                                                     

- Ти не невдаха. - мама погладила мою щоку. - Можливо тобі й давалося перетворення складніше саме через те, що в тобі тече кров чаклунів. Але от бойові мистецтва... Ну це через те, що ти просто не хотіла цим займатися.                                                                                                                             

- Але зараз все змінилося. Здається, це і справді моя стихія. - відповіла я. - От тільки я не знаю, що робити далі. Від нас очікують, що ми будемо захищати світ, адже є представниками останніх драконів. Я не думаю, що впораюся.                                                                                                                             

І я говорила абсолютну правду. Я не впевнена, що в мене все вийде, бо це дуже велика відповідальність, з якою я можу й не впоратися.                                                                                    

- Каталіно, ти набагато сильніша, ніж думаєш. - сказала вона ті слова, які я вже не раз чула. - Дракон не даремно обрав тебе, і все не через те, що в тобі тече кров двох рас. Він обрав тебе через власні риси. - Діана на мить задумалась. - Я не знаю, як саме вони обираюсь свого наступника, але точно тут грають важливу роль внутрішні риси.