Глава 13

В той день в Лівії не одразу, але все ж вийшло навчити мене якимось простим прийомам та контролю. Визнаю, це було не так вже й просто, адже сутність метаморфа не хотіла сприймати магію. Та все ж якась частина мене раділа цьому.

Шкода, що тітці вже був час повертатися в університет, та вона обіцяла часто мене навідувати. І навіть приходити не сама. Мені дуже хотілось познайомитись і з іншою частиною родини.

Наостанок вона дала мені Чарофон — магічний пристрій чаклунів, через який вони могли зв'язуватися. Взагалі він працює лише при дотику магії, проте через те, що в мені тече кров чарівників, а ще й до того сила дракона, то це не складало ніяких проблем. Принаймні зараз він спрацював.

Зовсім скоро були іспити, а це значить, що мені потрібно зосередитися на навчанні. Ні, я розуміла, що тепер мене точно не виженуть з Академії метаморфів, однак не хотілося підводити мого брата, що завжди вірив в мене. Я ж маю відповідати своїй силі. Однак цього разу я хвилювалась набагато менше, ніж зазвичай, бо бойові предмети мені вдавались набагато краще, ніж минулого року.

Тому останні дні я повністю занурилася у підготовку. Треба було стільки всього запам’ятати. І хоча на парах викладачі були ще не погані, то на іспитах вони просто звіріли. А мені ж хотілось бути не гіршою за інших. І якщо раніше я переходила на наступний курс лише завдяки Алексу, то зараз впораюсь сама. Принаймні спробую.

В той день я прямувала на пари з перетворень, де мала вже певні успіхи. От тільки з вороном ніяк не можу впоратися. Та в мене буде ще цілий четвертий курс, аби мати змогу відточити свій дар.

Але дещо мене зупинило. Знову це передчуття, яке вже не раз рятувало мені життя. І воно ще ніколи не підводило мене. За весь цей час я навчилась прислухатись до нього. Тому, недовго думаючи, я зупинила якогось першокурсника.

- Терміново йди в кабінет Алекса, декана бойового факультету. і повідом йому, що треба готуватися. На нас можуть напасти в будь-який момент, - хлопець мене уважно слухав. - Я його сестра, і в мене було передчуття. Він обов’язково зрозуміє.

Той же лише кивнув, і без жодних питань швидко побіг туди. В цій Академії всі добре знали, що небезпека може чатувати на кожному кроці. А тому і звикли робити так, як кажуть.

Я ж дістала меч і помчала на вулицю. Так, останнім часом я його постійно носила при собі, не знаю навіщо. Напевно була готова до будь-яких небезпек. В такі моменти я вже навіть не думала, а діяла згідно зі своїми інстинктами.  По дорозі ж мене зустріла Делія. Вона була вдягнена в теплий светрик та тримала в руках чашку з какао. Дівчина явно збиралась відпочити. Та я планувала ж порушити її наміри.

- Каталіно, ти куди? В нас же відпочинок, а ти так швидко летиш, ніби на пожежу, - але побачивши мою рішучість, вона продовжила. - Зрозуміла.

Краєм ока я бачила, що вона послідувала за мною, діставши свій меч. Чашку вона кудись поставила, забувши про неї. І маю зізнатися, що з нею я почувала себе більш спокійною, ніж з Адамом. Вона ніколи не сумнівалась і була готова битися проти ворогів.

Кулон обпікав мене, а це означало, що десь досить близько присутність магії. При чому її було дуже багато. Всі мої інстинкти напружились, в очікуванні битви.  Ми якраз вибігли на вулицю, і вчасно. Різко небо затягнуло темними хмарами, і ні, це було не через дощ. Крилаті демони летіли на Академію. І захист пропускав їх. Він навіть не затримав ні на мить.

Однак це було ще не все. З усіх усюд почали вилізати тварюки, що взяли курс на будівлю. Їх було так багато, що я навіть не могла собі уявити, що таке можливо. Значить і цього разу передчуття не підвело.

- Прекрасно просто, - видихнула Делія. - Завжди мріяла померти перед іспитами. Хоч здавати їх не доведеться.

- Ти дивись аби викладачі нас не воскресили, все ж іспити здавати потрібно, - мені навіть вдалось посміхнутись.

- І як нам з усім цим впоратись? – не розуміла дівчина. – Я би краще какао пила.

- Потім обов’язково займемось цим, - відповіла я.

- Якщо виживимо, - тихо сказала Делія. – Я вип’ю цілу пляшку осіннього вина.

Я розуміла, що вона намагається якось хоч трохи підняти настрій, однак мені зараз було зовсім не до сміху. В голові з’явилось стільки сценаріїв кінця цієї битви, і жоден з них не був позитивним.  Цього разу їх було в рази більше, ніж до того. І я навіть не знала, чи ми зможемо впоратися. Хоча потрібно вірити в найкраще. Все ж тут стільки воїнів, що зможуть захистити Академію.

Мій драконячий слух вловив наближення інших, а це значить, що ми не будемо самі. Та вони були надто далеко Треба лише протриматися до приходу Алекса. Ну що ж, чудово просто. І як це зробити, якщо нас всього двоє?

Я зробила крок вперед, ставши на сходинку нижче. Хоча це і не було аж надто впевнено. Делія послідувала за мною. З подивом я зауважила, що тут вже був і Томас, а за мить і Адам та Ліам. Ну що ж, вони хотіли, аби дракони захищали Академію. Напевне саме так і буде.

Коли ці всі монстри кинулися на нас, я різко підняла руку, спрямувавши всю воду з фонтанів мені на допомогу. Цього разу мені вдалось використати лише частину енергії. В цьому допомогли уроки Лівії.

Тут почався якийсь хаос. Монстри нападали на нас, а ми намагались відбитися від них не лише завдяки зброї. Скажу, це було досить складно, адже мені одночасно доводилося оборонятися від монстрів та керувати своєї магією. І це були змушені робити ми всі. Постійно я бачила полум'я, вихори, каміння та лід.

За кілька хвилин з'явилися й Алекс з іншими студентами та викладачами, і вже стало трохи легше. Вони кинулись у вир битви, знищуючи все на своєму шляху. Однак монстрів все ще було занадто багато, особливо крилатих. Здається вони прибували з новою силою.

Якось так вийшло, що я не втримала потік води, і він хлинув на одного монстра, не завдавши йому жодної шкоди. Добив його Томас, заморозивши та розбивши на шматочки. Ні, я могла створювати невеличкі бурульки зі своєї води, але живу істоту не змогла б. Все ж на це здатний лише льодяний дракон.