Глава 13

В той день в Лівії не одразу, але все ж вийшло навчити мене якимось простим прийомам та контролю. Шкода, що їй вже був час повертатися в університет, та вона обіцяла часто мене навідувати. І навіть приходити не сама. Наостанок вона дала мені Чарофон — магічний пристрій чаклунів, через який вони могли зв'язуватися. Взагалі він працює лише при дотику чарів, проте через те, що в мені тече кров чарівників, а ще й до того магія дракона, то це не складало ніяких проблем.                         

Зовсім скоро були іспити, а це значить, що мені потрібно зосередитися на навчанні. Ні, я розуміла, що тепер мене точно не виженуть з Академії метаморфів, однак не хотілося підводити мого брата, що завжди вірив в мене. Я ж маю відповідати своїй силі. Тому останні дні я повністю занурилася у підготовку. І в той день прямувала на пари з перетворень, де мала вже певні успіхи. От тільки з вороном ніяк не можу впоратися. Але дещо мене зупинило. Знову це передчуття, яке вже не раз рятувало мені життя. І воно ще ніколи не підводило мене. Тому, недовго думаючи, я зупинила якогось першокурсника.                                                                                                                                            

- Терміново йди в кабінет Алекса і повідом йому, що треба терміново готуватися. - хлопець мене уважно слухав. - Я його сестра, і в мене було передчуття.                                                                           

Той же лише кивнув, і без жодних питань швидко побіг туди. Я ж дістала меч і помчала на вулицю. Так, останнім часом я його постійно носила при собі, не знаю навіщо. Напевно була готова до будь-яких небезпек. По дорозі ж мене зустріла Делія.                                                                                                    

- Каталіно, ти куди? Пара в тому боці. - але побачивши мою рішучість, вона продовжила. - Зрозуміла.   

Краєм ока я бачила, що вона послідувала за мною, діставши свій меч. І маю зізнатися, що з нею я почувала себе більш спокійною, ніж з Адамом. Кулон обпікав мене, а це означало, що десь досить близько присутність магії. При чому її було дуже багато. Ми якраз вибігли на вулицю, і вчасно. Різко небо затягнуло темними хмарами, і ні, це було не через дощ. Крилаті демони летіли на Академію. І захист пропускав їх. Однак це було ще не все. З усіх усюд почали вилізати тварюки, що взяли курс на будівлю.                                                                                                                                                      

- Прекрасно просто. - видихнула Делія. - Завжди мріяла померти перед іспитами. Хоч здавати їх не доведеться.                                                                                                                                                      

Я розуміла, що вона намагається пожартувати, однак мені зараз було зовсім не до сміху. Цього разу їх було в рази більше, ніж до того. І я навіть не знала, чи ми зможемо впоратися. Мій слух вловив наближення інших, а це значить, що ми не будемо самі. Треба лише протриматися до приходу Алекса. Ну що ж, чудово просто. Я зробила крок вперед, ставши на сходинку нижче. Делія послідувала за мною. З подивом я зауважила, що тут вже був і Томас, а за мить і Адам та Ліам. Ну що ж, вони хотіли, аби дракони захищали Академію. Напевне саме так і буде. Коли ці всі монстри кинулися на нас, я різко підняла руку, спрямувавши всю воду з фонтанів мені на допомогу.                                                  

Скажу, це було досить складно, адже мені одночасно доводилося оборонятися від монстрів та керувати своєї магією. І це були змушені робити ми всі. Постійно я бачила полум'я, вихори, каміння та лід. За кілька хвилин з'явилися й Алекс з іншими студентами, викладачами та воїнами, і вже стало трохи легше. Однак монстрів все ще було занадто багато, особливо крилатих. Здається вони прибували з новою силою. Якось так вийшло, що я не втримала потік води, і він хлинув на одного монстра, не завдавши йому жодної шкоди. Добив його Томас, заморозивши та розбивши на шматочки. Ні, я могла створювати невеличкі бурульки зі своєї води, але живу істоту не змогла б.                         

- Може поєднаємо наші сили? - посміхнувся він.                                                                                         

І ми далі так і робили. Показавши знаком іншим, що ми займемося крилатими, я спрямувала потік води до них, а Томас же закінчував справу. Та чи надовго нас вистачить? Ми програвали чисельно, а це значить, що хтось може постраждати. І навіть магія тут не допоможе. Тепер я усвідомлювала, що кожного разу вони просто перевіряли зі скількома ми можемо впоратися. І ось тепер нарешті побачили наш максимум. Нам не перемогти. Або якщо і вийде це, то дорогою ціною. Я вже бачила, що є поранені серед нас.                                                                                                                                      

Цього разу я була навіть рада тому, що злість прокинулась в мені, адже я зможу якось допомогти. От тільки куди мій страх виллються цього разу? Магія не почала кружляти наді мною, а значить може не спрацювало цього разу. Неймовірний біль пронизав моє тіло. І я очікувала чого завгодно, але не цього. Я почала перетворюватися на дракона...