Глава 11

Я ледве встигла добігти до озера, адже вже відчувала, як магія розриває мене зсередини. Вона наповнювала кожну клітинку, змушуючи усі нерви вібрувати. Сотні думок крутилися в моїй голові. І я не могла вхопитись за жодну з них. Та ясно було одне. Мої рідні батьки мертві, і ніхто не знає, хто в цьому винуватий. Пройшло стільки років, а винних досі не знайшли. І ним може опинитись будь хто.  А ще в мені тече кров чаклунів. Хоча все життя я була впевнена, що це не можливо. Два види просто не сумісні. Але якимось чином в них народилась донька.

Я просто не хотіла в це вірити. Стільки років я жила, знаючи, що мій світ не ідеальний, проте він був простим для розуміння. Моє майбутнє було визначене наперед. Та, як виявилось, я стала чимось не правильним. Мене не мало би бути, адже це порушує усі закони нашого світу. Можливо саме тому я і була невдахою, бо просто не створена для цього.

Все змінилося, коли дракон вирішив обрати мене для своєї сили. Чомусь він вирішив, що саме я гідна такого. Та тепер з’явились сумніви, адже це все не просто так. І може і сталося саме тому, що моя магія була б в рази сильніша, ніж у звичайних метаморфів. Невже все моє життя було брехнею?

Страх відступав, а натомість прийшла лише злість. Злість на батьків, що так довго не розповідали мені правду. На тих, хто винен в смерті моїх рідних. На себе, адже тепер я не знала як впоратися з усім цим. Дикий крик вирвався з мого горла. Я сама злякалась від цього звуку, та думалось зовсім про інше. Я розуміла, що зараз мене краще не чіпати, адже я можу стати справді небезпечною. В такому стані ніхто не знав на що здатний метаморф із силою дракона, і навряд чи хтось став би перевіряти.

Вода піднялася стовпом з озера, готуючись ринутися на всі боки. Я абсолютно не контролювала свою магію зараз, і вона повністю залежала від емоцій. Однак замість того аби просто розтектись лісом, вода почала кружляти навколо мене шаленим вихором, то замерзаючи, то мало не закипаючи від високої температури.

А я все не могла зупинити свій крик. Мені було боляче, а ще я дуже втомилася від всього цього. Було байдуже на все, що відбувалось навколо. Я навіть не звертала увагу на магію, що вирувала.

Я не герой, і ніколи не хотіла ним бути. Це не моя доля. Хоча як дізнатись це, коли не знаєш правди про себе. Я навіть не хотіла вчитися на факультеті бойових метаморфів, але завдяки брату все ж опинилася тут.

Моєю мрією було мати звичайне спокійне життя, а не намагатися якось контролювати силу, що могла просто знищити мене в один момент. Я завжди була невдахою, і нею й лишаюся. Це ніщо не здатне змінити. Якби можна було б віддати комусь свою силу, то може я б так і зробила. Лише з умовою, що вона не має бути використана з поганими намірами. Як же я втомилася, не хочу цього всього.

- Каталіно, я розумію, що тобі дуже боляче. І зараз ти не можеш контролювати це,  - сказав Алекс, що якраз прибіг сюди. – Та я прошу, будь ласка, зупини це все.

Ніби в якомусь трансі я піднялася на ноги та обернулася до брата, що зараз стояв поза стіною з води, адже наближатися до неї було небезпечно. І він був тут не один, адже разом з ним прийшли Адам, Дрейк, Делія, Ліам та Томас. Ті, хто справді хвилювалися за мене. Однак ніхто не знав, що від мене можна очікувати в наступний момент.

Та якби в мене не було цієї магії чи були б вони поряд? Ну Алекс точно, адже він мій брат. Хоча, він знав правду про моє походження і мовчав. Весь цей час він брехав мені. А я ж вірила, вважала цих людей своєю родиною. Десь в глибині душі я розуміла, що так мене намагалися захистити, але зараз мною керувала лише злість та магія.

Побачивши мої очі, Делія відсахнулася, ніби ховаючись за свого хлопця. Ну що ж, чудово просто. Захотілось посміхнутись, бо зараз ця дівчина боялась мене. Ще би, я ж помилка, якої не мало бути. Хтозна яка сила мені підвладна.

- Йдіть геть, я хочу побути сама, - мій голос звучав нижче та більш грубо, ніж раніше. – Мені не потрібні ні ваші поради зараз, ні підтримка. Тим паче коли страх так явно читається в очах.

- Ти завдаси шкоди не тільки собі, а й Академії. Твоя магія надто небезпечна, і зараз це призведе до не найкращих наслідків. Тобі потрібно заспокоїтися, - продовжував брат. - Каталіно, давай просто поговоримо. Я тобі все поясню.

- Про що поговоримо? - я розсміялася. - Про те, що мені стільки часу брехали? Знаєш, нам усім розказували про те, що такі як я були помилкою природи, і їх знищували, адже ніхто не знав чого очікувати від них. То може і я мала б померти разом зі своїми батьками? А може їх і вбили через мене? – захотілось просто плакати. – Ви всі боїтесь мене та ненавидите. Тепер я бачу це.

Десь в глибині душі я знала, що Алекс точно не думав про таке. Принаймні сподівалася, але зараз... Зараз я справді не могла себе контролювати. Магія погано сумісна з силами метаморфів, і лише дракон може це все якось поєднувати. Тепер я розуміла чому саме мені дісталась ця сила. Бо лише вона могла врятувати мене. 

Навіть якби я хотіла це все зупинити, то не змогла. Занадто великою сила зараз була. Вони відчайдушно шукали вихід, аби підібратися до мене, та магія води не давала цього зробити. Ніколи би не подумала, що ця стихія може бути настільки небезпечна.

Краєм ока я побачила, що Адам щось обдумує, а тоді просто кинувся всередину. Це ж просто самогубство. Я побачила, що Делія ледве стримала крик, а Алекс мало не подався за хлопцем.

Інстинктивно я кинулася вперед, аби захистити його. Та вже за мить хлопець вистрибнув з води, весь оточений вогнем. Хлопець використав свою силу, аби пробратись через це. І навіть вона не змогла допомогти Адаму. Він постраждав, але не смертельно, лише невеличкі поранення. Та все ж в цьому винна я. Хлопець постраждав через мене.

- Каталіно, послухай. Я розумію, що ти зараз зла на весь світ, але тобі треба заспокоїтися, інакше це все матиме не дуже хороші наслідки, - Адам підходив ближче до мене. – Повір, я як ніхто знаю як важко жити з таємницею. Як важко бути помилкою. Та ти маєш взяти себе в руки.