Глава 11

Я ледве встигла добігти до озера, адже вже відчувала, як магія розриває мене зсередини. Сотні думок крутилися в моїй голові. Мої рідні батьки мертві, і ніхто не знає, хто в цьому винуватий. А ще в мені тече кров чаклунів. Я просто не хотіла в це вірити. Стільки років я жила, знаючи, що мій світ не ідеальний, проте він був простим для розуміння. Моє майбутнє було визначене наперед. Але все змінилося, коли дракон вирішив обрати мене для своєї сили. І може це і сталося саме тому, що моя магія була б в рази сильніша, ніж у звичайних метаморфів.                                                                     

Страх відступав, а натомість прийшла лише злість. Злість на батьків, що так довго не розповідали мені правду. На тих, хто винен в смерті моїх рідних. На себе, адже тепер я не знала як впоратися з усім цим. Дикий крик вирвався з мого горла. Я розуміла, що зараз мене краще не чіпати, адже я можу стати справді небезпечною. Вода піднялася стовпом з озера, готуючись ринутися на всі боки. Однак замість того вона почала кружляти навколо мене шаленим вихором, то замерзаючи, то мало не закипаючи від високої температури. А я все не могла зупинити свій крик. Мені було боляче, а ще я дуже втомилася від всього цього.                                                                                                                                           

Я не герой, і ніколи не хотіла ним бути. Я навіть не хотіла вчитися на факультеті бойових метаморфів, але завдяки брату все ж опинилася тут. Моєю мрією було мати звичайне спокійне життя, а не намагатися якось контролювати силу, що могла просто знищити мене в один момент. Я завжди була невдахою, і нею й лишаюся. Це ніщо не здатне змінити. Якби можна було б віддати комусь свою силу, то може я б так і зробила. Лише з умовою, що вона не має бути використана з поганими намірами. Як же я втомилася, не хочу цього всього.                                                                                                    

- Каталіно. - почула я голос Алекса. - Каталіно, будь ласка, зупини це все.                                                  

Ніби в якомусь трансі я піднялася на ноги та обернулася до брата, що зараз стояв поза стіною з води, адже наближатися до неї було небезпечно. І він був тут не один, адже разом з ним прийшли Адам, Дрейк, Делія, Ліам та Томас. Ті, хто справді хвилювалися за мене. Та якби в мене не було цієї магії чи були б вони поряд? Ну Алекс точно, адже він мій брат. Хоча, він знав правду про моє походження і мовчав. Десь в глибині душі я розуміла, що так мене намагалися захистити, але зараз мною керувала лише злість та магія. Побачивши мої очі, Делія відсахнулася, ніби ховаючись за свого хлопця. Ну що ж, чудово просто.                                                                                                                                                   

- Йдіть геть, я хочу побути сама. - мій голос звучав нижче та більш грубо, ніж раніше.                         

- Ти завдаси шкоди не тільки собі, а й Академії. Тобі потрібно заспокоїтися. - продовжував брат. - Каталіно, давай просто поговоримо.                                                                                                    

- Про що? - я розсміялася. - Про те, що мені стільки часу брехали? Знаєш, нам усім розказували про те, що такі як я були помилкою природи, і їх знищували, адже ніхто не знав чого очікувати від них. То може і я мала б померти разом зі своїми батьками? А може їх і вбили через мене?                         

Я знала, що Алекс точно не думав про таке. Принаймні сподівалася, але зараз... Зараз я справді не могла себе контролювати. Магія погано сумісна з силами метаморфів, і лише дракон може це все якось поєднувати. Та інколи стаються такі моменти. Навіть якби я хотіла це все зупинити, то не змогла. Вони відчайдушно шукали вихід, аби підібратися до мене, та магія води не давала цього зробити. Краєм ока я побачила, що Адам щось обдумує, а тоді просто кинувся всередину. Це ж просто самогубство. Інстинктивно я кинулася вперед, аби захистити його. Та вже за мить хлопець вистрибнув з води, весь оточений вогнем. Він постраждав, але не смертельно, лише невеличкі поранення. Значить просто пощастило, що на той час вода була саме гаряча, адже його сила вогонь.                         

- Каталіно, послухай. Я розумію, що ти зараз зла на весь світ, але тобі треба заспокоїтися, інакше це все матиме не дуже хороші наслідки. - Адам підходив ближче до мене.                                                  

- Я не можу це контролювати. - прошепотіла я.                                                                                       

- Ти сильніша, ніж тобі здається. - ще крок ближче. - Послухай, всі ми маємо трагедії в житті. І я розумію, що зараз дуже боляче і є образа на всіх. Але на це потрібен час, аби впоратися і пережити все. Я знаю, про що говорю. - але магія все ще була сильніша. - Каталіно, ніхто з нас не хотів цієї магії, та вона не питала, кого обирати. Ти думаєш я не хотів відмовитися від цього? Повернути своє звичайне життя?                                                                                                                                                

- Ти не можеш мене зрозуміти. - відповіла я. - Тобі легко контролювати свою силу, адже у твоїх жилах тече лише кров метаморфів. Тому не розказуй, що знаєш як це важко.                                                  

На якусь мить тінь проскочила на його обличчі, ніби хлопець пригадав щось, що зробило його дуже боляче в минулому. Якась таємниця, яку він боявся розкрити світові. І може саме через це Адам має страх перед реальними ворогами.                                                                                                                 

- Ми всі тут поряд з тобою. - він підійшов вже майже впритул. - І кожен готовий допомогти в будь-який момент. Навіть якщо були якісь сварки, ми пов'язані одне з одним. Так, це не родинні стосунки, але ми нікуди від тебе не дінемося. Ми пройдемо через це разом.