Глава 10

— Алекс, тобто… я тобі не рідна сестра? — увірвавшись до кабінету, промовила я, голос тремтів від суміші гніву, здивування й розпачу. — Ви весь час це приховували від мене? Моїх справжніх батьків?

Однак я не відразу помітила, що тут були й батьки, які стурбовано дивилися на мене. Серце калатало шалено, і кожен подих здавався важким. Так от для чого мене відправили в той маєток: аби я просто дізналася правду про своє походження. Значить, це все було сплановано. Проте поступово ставали зрозумілі деякі речі. Родинний захист маєтку легко пропускав мене не тому, що це був будинок мого дядька, а тому, що я належала до рідної крові мого батька та матері.

В голові все ще не вкладалося. Я дуже хотіла, щоб мені зараз сказали: «Так, у тебе була двоюрідна сестра, на честь якої тебе назвали». Але щось підказувало, що цього не буде.

— Каталіно, присядь, — спокійно сказала Маріанна, помітивши, як я метаюся поглядом по кімнаті. — Так, ти не рідна донька нам по крові, але ми тебе.

Я навіть не одразу помітила, що вони з батьком сиділи тут. Напевно Алекс все їм повідомив, і вони вирішили приїхати, аби поговорити зі мною. Невже це було продумано?

— Саме тому нас і відправили в той маєток? — запитала я, ледве стримуючи сльози. — Аби я дізналася правду? Чому ви самі не розповіли мені про все? І взагалі… чи збиралися це робити?

— Насправді ректор дійсно хотів, аби студенти самостійно все перевірили, — пояснив Алекс, стискаючи руки в кулаки, ніби намагаючись зібрати емоції. — Я просто запропонував, щоб це зробили саме ви. Скажімо так, я не міг упустити таку можливість.

— Хоча ми були проти, — продовжила мама, голосом, що ледве приховував тривогу. — Ми планували розповісти тобі трохи пізніше, але коли тобі дракон віддав силу, усе змінилося. Через твоє походження ти не могла її контролювати…

Про це мені не раз казав Даніель: через мою кров магія посилювалася. Але що ж у ній такого особливого? Навіть якщо я справді донька Самаеля Варгаса, це означає, що я метаморф. А це відкривало нові горизонти, але й накладало страшну відповідальність.

— Давай ми тобі розповімо все спочатку, — сказав Вільям, помітно зітхаючи, наче готуючись розкрити давню таємницю. — Самаель був моїм молодшим братом, і в дитинстві ми були дуже близькими. Але коли він обрав собі дружину, вся родина відвернулася від нього. Ні, Діана була чудова, але річ у тому… вона була чаклункою. Батьки навіть не хотіли знати його, адже такий союз вважався неправильним.

Я бачила, як батько зітхає від жалю, його очі наповнилися сумом, який тягнув мене до розуміння глибини цієї втрати. Але там було щось ще. Щось, що мене налякало.

— Я дуже шкодую, що тоді послухав родину і перестав спілкуватися з братом. А він весь час намагався все виправити, - Вільям похитав головою. – Потім у них народилася дитина, що стала символом початку чогось нового. І ми нарешті помирилися. Але через пів року все закінчилося…

Я пам’ятала родинну історію про Самаеля Варгаса, але там ніколи не згадувалося про сварку з родиною через те, що він одружився на чаклунці. Згідно із законами нашої родини, це не заборонено, але ніхто не пов’язував своє життя з представником іншої раси.

— В ту ніч на їх дім напали невідомо звідки й з якою метою, — продовжував батько, голос хрипнув від емоцій. — Самаель був хоробрим воїном і захищав свою родину. Ми одразу ж примчались на допомогу, але було вже занадто пізно. Маєток був зруйнований, а брат і його військо знищені. Лише в дитячій кімнаті ми знайшли Діану, яка ледве дихала. Вона з усіх сил намагалася захистити свою донечку, віддавши за це життя. Її останнім проханням було — захистити дівчинку та виховати її. Так ти й стала частиною нашої родини.

— Я не раз казав, що ти мені сестра по крові, і це правда, — посміхнувся Алекс, намагаючись розрядити атмосферу. — Ти донька мого дядька, а значить нічого майже не змінилося.

Брат явно хвилювався, бо не знав, як я сприйму новину. Моя голова була переповнена думками, і я просто не могла зібрати їх докупи.

— Моя мати була чаклункою? — спитала я, відчуваючи, що це питання мучить мене найбільше.

— Так, і ми боялися, що в тобі проявиться саме її ген, — відповіла Маріанна, нервово перебираючи камінчики на своєму браслеті. — Але виявилося, що ти метаморф. І чесно, ми зітхнули з полегшенням. У Діани був дуже сильний дар, і він мав передатися комусь після її смерті. Напевно, він зараз або у її сестри, або у племінниці. Якби тобі дракон не передав силу, твоя магія ніяк не проявилася. А так усе лише підсилилося.

— Каталіно, послухай. Я розумію, що тобі потрібен час, щоб усе усвідомити. Та ми тебе дуже любимо і не хотіли відкривати це просто так. Ми хотіли, щоб твоє дитинство і життя були нормальними, — пояснив батько.

Та всі емоції знову почали вириватися назовні. Злість, розпач, неймовірний біль — усе змішалося в одну бурю. Кулон на шиї нагрівся, обпікаючи шкіру, магія вже потріскувала у повітрі, відображаючи мій внутрішній хаос. Серце калатало, тремтіння прокидалося у руках, а волосся наче струмками піднімалося вгору. Я розуміла: ще трохи — і не зможу контролювати свої сили. Вони могли прорватися назовні в будь-який момент, наче буря, що прагне вирватися на волю.

— Мені потрібен час… — ледве промовила я, і не стала чекати на відповідь.

Вилетівши з кабінету, я відчула, як повітря навколо мене коливалося від магії. Стіни Академії відбивали її тріскучі хвилі, ніби намагаючись поглинути енергію, що рвалася назовні. Потрібно було терміново дістатися озера. Там я зможу випустити свою енергію, дати волю емоціям і хоча б частково приборкати цей хаос у собі. Але я не знала, наскільки руйнівною може бути моя сила і до яких наслідків призведе. І, здається, цього не знав ніхто…

Кожен крок лунав у моїй свідомості, а кулон на шиї вимірював мій страх і біль, перетворюючи його на коливання магічної енергії, яка рвалася назовні. Я бігла, відчуваючи, як холодні стіни Академії відбивають мою енергію, наче простір намагається стримати її. Але ніщо не могло стримати того, що вже було всередині. Озеро чекало мене, і я знала: тільки там зможу зупинитися або хоча б частково приборкати силу, яка готова була вирватися назовні.