Глава 9

До Академії ми дістались досить швидко, адже Вказівник нас переніс в лічені хвилини без жодних пригод. Але чомусь мені не дуже то й хотілося йти звідси. Я відчувала, ніби тут лишається якась частинка мене, і це було неймовірно дивно. Швидко розказавши все Алексу, я хотіла як можна швидше піти до себе та ознайомитися з усією інформацією, яку отримала, але брат ніби навмисно мене затримав, відпустивши інших драконів.                                                                                               

- Каталіно, як ти себе почуваєш? - стурбовано спитав він.                                                                           

- Та ніби добре. - потиснула плечима я.                                                                                                     

- Чудово, тоді я хочу почути про те, що сталося в підвалі та протягом вашого шляху до центрального входу. Бо щось мені підказує, що все не було так просто, як ви нам з Адамом розказали. - але я продовжувала мовчати. - Знаєш, я був в тому маєтку і знаю про прокляття, що мали б вам зустрітися. А ще Адам... Він досі ніби чогось боїться. Тому я чекаю.                                                                           

І я розуміла, що зараз мені просто не втекти від того питання. І я зобов'язана йому все розповісти. Але ж треба якось оминути те, що мене не чіпали вовки. Хоча, думаю, і так очевидно, що там щось сталося не так, адже я змогла пройти крізь захист в кімнату, де майже все лишилося таким, як було колись.      

- В підвалі нічого не сталося, я просто тримала воду, поки ми не пройшли. Однак я не хочу це згадувати, адже там були тіла. А от в залі... - я на мить задумалася. - Адам не справлявся один, а я мало чим могла допомогти. І тоді моя магія дракона знайшла вихід в іншому. Тому, братику, можеш привітати мене. Я нарешті перетворилася на вовка.                                                                               

- Так це ж чудово. - посміхнувся він. - І невже більше нічого не хочеш розповісти? - невже брат щось підозрював? - Може якісь дивні відчуття? Речі, що тобі щось нагадували? - я просто похитала головою. - Ну що ж, йди відпочивай, а завтра ще поговоримо.                                                                           

Але я б не хотіла більше повертатися до цієї теми, бо якось дивно Алекс себе поводив. Ще й ці питання... Ну добре, спишемо все на те, що він просто перехвилювався. Але ж в мене було стільки питань стосовно цього маєтку. Чому справді захисні прокляття не подіяли на мене? Я колись читала про них, і саме так чарівники оберігали свої будинки від непроханих гостей. Проте це була дуже складна магія, а враховуючи, що вона трималася стільки років після смерті господаря, значить це був дуже сильний маг. Але та кімната... Вона мені здалася якоюсь знайомою. Ще й моє ім'я на тих паперах.                                                                                                                                                   

Закривши двері у своїй кімнаті, аби мене ніхто не потурбував, я дістала все, що знайшла в тій кімнаті. Спочатку мою увагу привернула шкатулка. Вона була досить невелика, і легко відкривалася. Однак там не було абсолютно нічого цікаво. Якісь прикраси та портрет неймовірно гарної жінки. Вона мала довге темне волосся, а ще прекрасні сапфірові очі. А ми навіть чимось схожі, якби я була настільки красива. Напевно це доведеться все ж віддати Алексу, адже красти з того будинку я не мала права. Тому шкатулка відправилася назад в рюкзак. А тепер найцікавіше — папери, на яких було написано моє ім'я. Мої руки тремтіли, та все ж мені вдалося відкрити їх. І перше, що я побачила, це лист.                         

"Мій брате Вільям.                                                                                                                                        

Сьогодні в мене сталося величне свято, адже моя люба Діана нарешті подарувала мені таку довгоочікувану донечку. Ми вирішили назвати її Каталіна, адже це ім'я завжди подобалося моїй дружині. А я просто не зміг сказати нічого, бо ми ж так довго чекали на неї.                                       

Дівчинка дуже гарна і схожа на Діану, але в ній можна побачити й наші родинні риси. Вірю, що виросте вона справжньою красунею. От тільки ми поки не знаємо, який ген в ній проявиться домінуючий. Роблю ставку на метаморфа.                                                                           

Дуже шкода, що ви з Маріанною не змогли приїхати, адже ти зараз маєш дуже багато справ. Ще я скучив за племінником. Напевно Алекс сильно змінився?                                                                           

Чекатиму на твою відповідь.                                                                                                                      

Самаель Варгас"                                                                                                                                      

От тільки зараз я нічого не зрозуміла. Самаель — це брат мого батька, який загинув, коли мені було пів року. І в них була донька Каталіна. То може мене назвали на честь моєї двоюрідної сестри? Але щось тут не сходиться. Далі йшов портрет щасливої родини з маленькою донечкою на руках. І тут мені стало зовсім не смішно, адже вона так схожа на мої дитячі зображення. Ні, цього бути не може. Решта паперів була про дитину, якісь факти з її життя, дитячий щоденник, однак все обривалося на відмітці в пів року її життя. І усюди на дівчинці був той маленький кулончик, який я бачила в шкатулці. Тому, діставши його, я покрутила в руках. Знайшовши якусь маленьку кнопочку, я натиснула на неї та мало не скрикнула, адже в ту ж мить з'явилося зображення цієї жінки. Ні, я знала про такі речі, адже саме так чарівники передавали чи зберігали якісь повідомлення. А потім жінка заговорила.