Глава 8

Досить швидко нам вдалося перемогти тих вовків. Я вже просто себе не контролювала, а повністю віддалася інстинктам, які зробили за мене всю справу. Виявляється бути вовком неймовірно, і досить безпечно. Але майже одразу після битви я перетворилася назад у своє тіло. В дитинстві я дивувалася як при перетворенні метаморфи зберігають свій одяг, адже він би мав розриватися. Однак це було лише частиною їх магії. Адам все ще був шокований, і я бачила навіть кілька поранень, проте нічого серйозного. Ну що ж, це все дуже добре, однак нам час йти далі. На нас чекають друзі біля центрального входу. Ми маємо лише швидко все перевірити і йти назад. Але ж навіть не знаємо скільки ще пасток чекатиме далі й наскільки небезпечними вони будуть.                                                  

За кілька хвилин ми опинилися біля центрального входу, і там на нас чекали вже друзі. Побачивши нас, Делія кинулась мене обіймати. Навіть уявляти не хочу наскільки сильно вона перелякалася. Думаю, краще не розповідати їй про те, що сталося у залі.                                                               

- Ви цілі, як же добре. - посміхнулася вона. - Давайте швидше перевіримо сапфіровий кабінет та спальню, а тоді будемо повертатися, бо я не хочу тут затримуватися.                                                  

Ми ж лише кивнули та пішли згідно з компасом. Я бачила, що Адам все ще наляканий, а от Томас та Ліам зосереджені на випадок, якщо нам прийдеться швидко оборонятися. Однак в кабінеті не було зовсім нічого цікавого. І залишалася лише одна кімната. Згідно з плануванням, яке нам давав Алекс, тут зараз невеличка кімната, а далі дитяча спальня. І це єдине місце в маєтку яке зовсім ніхто не оглядав. Досі не знаємо чому. Ми вже помітили на деяких невеличких пастках, що чомусь на мені вони не спрацьовують, тому я й увійшла першою. Хоча це б мало мені здатися дивним, адже я ніяк не могла це логічно пояснити. Можливо це через магію водного дракона, або навіть не знаю. Та щось вело мене сюди, ніби кликало. І я йшла за цим покликом.                                                                                              

- Каталіно, ми не можемо далі пройти. - почула я голос Ліама.                                                                

Обернувшись, я побачила друзів, що і справді застигнули у проході, не в силах зробити крок вперед. Їх ніби щось стримувало. А як тоді я пройшла? Знову стільки питань, на яке я не могла отримати відповідь. Та щось мені підказувало, що мені треба йти далі.                                                                      

- Ви тоді залишайтеся тут, а я швиденько все перевірю та повернуся. - сказала я.                           

- Ні. - одразу ж відповів Адам. - Ти далі не підеш сама. Повертайся назад і ми щось зараз придумаємо. Знайдемо інший шлях.                                                                                                                             

- На це може піти занадто багато часу. Обіцяю, якщо буде якась небезпека, я одразу ж повернуся. - заспокоїла їх я. - Я не відчуваю, що там зі мною щось станеться. А Алекс казав довіряти своє чуттю дракона.                                                                                                                                                      

Їх це не переконало, однак поки друзі ще чогось не сказали, я попрямувала далі. Виявляється це єдине місце, де все було майже в такому ж вигляді, як і в ті роки, коли тут хтось жив. От тільки час не пошкодував ці речі. Кімнатка ж була абсолютно не цікавою для мене, тому я і попрямувала до дитячої. За мною усюди слідував чарівний вогник, якого має вистачити лише на п'ятнадцять хвилин, тому часу в мене обмаль.                                                                                                                                             

А кімната і справді була дуже гарною. Видно, що тут жила бажана дитина, яку шалено обожнювали батьки. Тут були фотографії, які вже через те, що пройшло стільки часу неможливо роздивитися. Стільки іграшок. Цікаво, а що ж сталося з цією дитиною. Я відчула, як мій кулон почав нагріватися, тягнучи мене в одну сторону. Що ж, я звикла довіряти йому, тому і підійшла до стіни. Відсунувши стіл, що мало не розвалився від старості, я, підкорившись якомусь інстинкту, зняла невеличку дощечку. А під нею я знайшла... Тут була якась невеличка шкатулка, мішечок, перев'язаний шовковою зеленою ниткою та якісь документи. Дивно, не дивлячись на час, вони виглядали як нові. Напевно варто або лишити їх тут, або віднести Алексу. Однак я потім побачила те, чого зовсім не очікувала. На першому ж документі було написано акуратним почерком лише одне слово. А точніше одне ім'я - "Каталіна". Ось тепер я взагалі не зрозуміла. Невже це якось пов'язано зі мною? Чи може з якоюсь іншою дівчиною, проте занадто багато збігів.                                                                                                                             

Не знаю, що мною керувало, та я обережно все заховала в рюкзак. Спочатку уважно з усім ознайомлюся, а тоді вже буду приймати рішення чи віддавати це комусь. Все-таки були в мене певні підозри, що ця інформація допоможе мені. Нарешті я зможу отримати відповіді хоч на якісь питання. Більше нічого не знайшовши, я попрямувала назад, адже вогник зараз має погаснути. Але ж де та підозріла активність, про яку нам говорили. Чи це все було спеціально підлаштовано? Навіть не знаю, питань стає все більше.                                                                                                                             

Якраз вчасно я опинилася біля друзів, адже магічний вогник згаснув остаточно. Я бачила, що вони справді дуже стурбовані, адже хвилювалися за мене. Це приємно, але в той самий час я хотіла швидше повернутися в Академію, аби нарешті ознайомитися з усім, що тільки що знайшла в кімнаті.