Глава 6

З самого ранку Алекс нас обрадував новиною — сьогодні ми разом з іншими драконами маємо перевірити одне місце в сусідньому місті, де багато років тому стався великий бій, що зруйнував той будинок повністю. І кілька днів тому там була помічена підозріла активність, яку ми й мали зараз перевірити.

Вибір саме нас пояснили тим, що дракони можуть бути більш підготовлені до різних небезпек на інстинктивному рівні. До того ж ми вже третій курс і вміли досить непогано битися. Ну, Делія, Адам та Томас так точно, а от ми з Ліамом суттєво відставали від них. Хоча якщо буде якась сильна небезпека, прокинеться моя сила, яку я поки що не можу контролювати. Прямо команда мрії, яка врятує кожного.

Швидко зібравши все необхідне, я з подивом відмітила, що більшу частину місця в моєму рюкзаку займала саме зброя, хоча раніше точно було не так. Було навіть бажання залишити кулон вдома, однак в останній момент я вдягнула його на шию. Він тепер здавався мені обов’язковим, наче невидимий щит проти небезпеки, що підсилював моє відчуття захищеності, хоча раціонально я це розуміла не зовсім.

Делія вже чекала мене біля дверей, її очі світилися хвилюванням і нетерпінням. Це перша спільна вилазка драконів без інших студентів, у «повному складі». Подруга буквально підстрибувала від очікування.

— Ти уявляєш, сьогодні ми зможемо показати, на що здатні, — щебетала вона, поки ми йшли до виходу. — Хоча я розумію, що, скоріш за все, там нічого не буде, але я вже в передчутті. Це буде так круто.

Я не розділяла її захоплення. Якесь дивне передчуття не покидало мене, а у водяних драконів воно, здавалось, було особливо розвинене. Я намагалася відмахнутися від цього передчуття, переконуючи себе, що це лише страх перед невідомим. Але серце твердило протилежне, а тіло напружено відчувало кожен звук і кожен подих повітря навколо.

Вже за десять хвилин ми опинилися на кордоні території Академії. Тут нас чекали хлопці та Алекс, що мав провести короткий інструктаж. Він швидко розповів, що нам потрібно зробити, підкресливши небезпеку руїн і непередбачуваність місця. Потім дав нам Вказівник, який перенесе нас у потрібну точку.

— Каталіно, будь обережна, — стурбовано сказав він. — Вам треба лише все перевірити, тому без героїзму, добре?

Я кивнула, не знаючи, чи можу щось сказати. Мої руки ще тремтіли від ранкової напруги, а серце стукотіло швидше, ніж треба. Передчуття невідомої небезпеки не покидало мене.

Вказівник взяв у руки Адам і відкрив портал. Хоч метаморфи не особливо сприймали магію чарівників, мусили визнати, що їхні винаходи справді корисні. Тим паче коли часу обмаль.

Мить — і ми ступили на землю території особняка. Величний маєток перетворився на руїни, де з-під завалів визирали уламки стін і меблів. Місце тьмяно пахло вологою й пилом, а в повітрі висіла тиша, немов світ затамував подих. Скільки ж тут загинуло людей… І найстрашніше, що це сталося не так давно.

— Ми маємо зайти з західного входу, — скомандував Адам. — Там має бути безпечно. Принаймні так нам сказав Алекс. Попередня група перевірила.

Без зайвих роздумів ми пішли слідом за ним. Погане передчуття нікуди не зникло, а лише посилилося. Я дивилася на розкидані предмети інтер’єру, похилені стіни та уламки колишнього життя. Можна було уявити, як колись тут жило тепло родинного дому, як сміх лунав по кімнатах. Тепер залишилося лише порожнє відлуння минулого.

Західний вхід ще трохи зберігся. Він вів через підвальне приміщення будинку, і, хоч це виглядало непримітно, саме підвал виявився найбезпечнішим — усі цінності зберігалися на верхніх поверхах. Якби я опинилася тут сама, точно б злякалася.

Та зі мною були найкращі воїни Академії Метаморфів. Я дістала свій меч і відчула дивне заспокоєння. Ніколи не думала, що холодний метал у руках може викликати таке відчуття безпеки. Його вага і твердість здавалися якорем у світі невизначеності.

— Значить так, я піду першим і буду освітлювати шлях вогнем. Проте підвал відносно затоплений, тому нам знадобиться твоя сила, Каталіно, — промовив Адам.

Мої очі розширилися. Він звертається до мене! Адам не відводив погляду, і його слова точно не були випадковими. Але моя сила… Я її не можу контролювати, особливо в хвилини небезпеки. Що, якщо щось піде не так?

— А якщо я щось не так… Що якщо я не зможу керувати своєю силою? — тихо прошепотіла я.

— Кет, послухай, — звернулася Делія. — Ми всі віримо в тебе більше, ніж ти сама. Я бачила твою магію, і вона справді вражає. До того ж завдання просте, і в тебе точно все вийде, — вона посміхнулася, намагаючись підняти настрій. — Зараз швидко все зробимо і підемо назад до Академії. Можемо навіть влаштувати дівочі посиденьки.

Я хотіла вірити їй. Але передчуття знову накотило хвилею страху, і я фізично відчувала, що зараз щось станеться. Дихання стало частішим, кожна м’яз напружилася, а магія всередині кулона наче шепотіла, готова прорватися. Адам уже увійшов усередину. Я зробила крок за ним, напружено тримаючи меч, готова використати магію, але намагаючись тримати її під контролем.

І раптом сталося те, чого я зовсім не очікувала: як тільки я ступила в приміщення, двері різко захлопнулися. Мої друзі залишилися зовні, і ми з Адамом опинилися вдвох у пастці. Серце стукотіло так, що здавалося, його чує весь будинок. Перед очима стіни підвалу затяглися темрявою, холодна волога проникла в шкіру, і відчуття тривоги зросло до межі.

Я відчула, як магія всередині мене почала шепотіти все голосніше, готова вирватися назовні. Мій погляд бігав по темному приміщенню, намагаючись розгледіти щось серед тіні, відчуваючи кожен звук — краплі води, скрип деревини, ледь чутний шелест. Серце билося так, що я відчувала його у вухах, а руки автоматично стискали меч сильніше, як ніби це могло зробити мене сильнішою.

Страх, хвилювання і хвиля магії накладалися одне на одне, створюючи внутрішню бурю. Я знала, що Адам поряд, але навіть його спокій не міг зовсім заспокоїти мій розум. Щось всередині мене нагадувало, що будь-яка моя помилка зараз може мати серйозні наслідки.