Глава 6

З самого ранку Алекс нас обрадував новиною — сьогодні ми разом з іншими драконами маємо перевірити одне місце в сусідньому місті, де багато років тому стався великий бій, що зруйнував той будинок повністю. І кілька днів тому там була помічена підозріла активність, яку ми й мали перевірити. Вибір саме нас пояснили тим, що дракони можуть бути більш підготовлені до різних небезпек на інстинктивному рівні. До того ж ми вже третій курс, і вміли досить не погано битися. Ну, Делія, Адам та Томас так точно, а от ми з Ліамом суттєво відставали від них. Хоча якщо буде якась сильна небезпека, прокинеться моя сила, яку я не можу контролювати. Прямо команда мрії.                                            

Швидко зібравши все необхідне, я з подивом відмітила, що більшу частину місця в моєму рюкзаку займала саме зброя, хоча раніше точно було не так. Була навіть думка залишити кулон вдома, однак я все ж вдягнула його в останній момент. Делія ж вже чекала мене біля дверей, адже вона дуже хвилювалася. Це перша спільна вилазка драконів, коли не буде інших студентів. Так би мовити, у повному складі. Подруга буквально підстрибувала від нетерпіння.                                                  

- Ти уявляєш, сьогодні ми зможемо показати на що здатні. - щебетала вона, поки ми йшли до виходу. - Хоча я розумію, що скоріш за все там нічого не буде, але я вже в передчутті. Це має бути так круто.    

А от я не розділяла її захоплення. Якесь дивне передчуття не покидало мене, а я чула, що в водяних драконів воно було особливо розвинене. Хочеться вірити, що я просто себе накрутила, і нічого поганого точно не станеться. Однак я не могла себе заспокоїти. А Делія якщо і помітила це, то просто не звернула увагу. Вже за десять хвилин ми опинилися на кордоні території Академії. Тут нас чекали хлопці та Алекс, що і мав провести інструктаж. Швидко розказавши нам про те, що ми маємо зробити, брат побажав нам удачі та дав Вказівник, що і перенесе нас у потрібне місце. Ну що ж, сподіваюся що моє передчуття мене просто підводить.                                                                                                    

- Каталіно, будь обережна. - стурбовано сказав він. - Вам треба лише все перевірити, тому без героїзму, добре? - я ж могла лише кивнути. - Я сподіваюся, що ви повернетеся сьогодні.                         

Я б теж хотіла в це вірити...                                                                                                                             

Вказівник взяв у руки Адам, і вже відкрив портал, аби ми змогли перенестися у потрібне місце. І хоч метаморфи не особливо то й сприймали магію чарівників, однак мусили визнати, що їх винаходи цілком корисні. Вже за мить ми ступили на землю території особняку. Однак від нього тепер майже нічого не лишилося. Лише руїни, що визирали з-під завал. Скільки ж тут загинуло... І найстрашніше те, що це сталося не так давно. Проте прибирати ніхто не збирався. По-перше, це був особняк досить впливової родини, і ніхто не знає які небезпеки він може в собі приховувати. Принаймні так кажуть. Та по трохи вже все приводять до ладу. От коли дивлюся на це все, починаю розуміти навіщо ми вчимося захищати свій народ.                                                                                                                             

- Ми маємо зайти з західного входу. - скомандував Адам. - Там має бути безпечно. Принаймні так нам сказали.                                                                                                                                                      

Ну що ж, якщо сказали, то так і має бути. Тому без жодних думок ми пішли слідом за ним. Погане передчуття нікуди не зникла, а лише посилилося. Я бачила деякі предмети інтер'єру, що були розкидані прямо під ногами, похилені стіни та шматки колишнього життя. Якщо увімкнути фантазію, то можна навіть уявити як він виглядав раніше. Колись тут жило щастя та родинне тепло. Але все змінилося в один день, і тепер вже нічого не можна виправити...                                                            

Західний вхід ще трохи зберігся, адже він вів через підвальне приміщення будинку. І не дивлячись на поширену думку, саме це і було найбезпечнішим місцем в домі, адже всі скарби зберігалися на верхніх поверхах. Однак якби я опинилася тут сама, то точно б злякалася. Але зі мною разом одні з найкращих воїнів Академії Метаморфів. Тому я дістала свій меч, відчувши якесь певне заспокоєння. Ніколи б не подумала, що він справлятиме на мене такий ефект.                                                                           

- Значить так, я піду першим та буду освітлювати шлях вогнем. Проте все підвальне приміщення відносно затоплене, тому нам знадобиться твоя сила, Каталіно. - промовив Адам.                         

До мене навіть не відразу дійшло, що він звертається саме до мене. Але те, що він не зводив з мене погляду, впевнювало в тому, що ці слова були точно мені. Він що з розуму з'їхав? Я свою силу не можу контролювати, особливо в хвилини небезпеки. І я точно зроблю щось не так, не зважаючи на те, що на мені був кулон.                                                                                                                                            

- А якщо я щось не так... Що якщо я не зможу керувати своєю силою? - тихо прошепотіла я.             

- Кет, послухай, - звернулась до мене Делія. - Ми всі віримо в тебе більше ніж ти сама. Я бачила твою магію, і вона справді вражає. До того ж це досить просте завдання, і в тебе точно все вийде. - подруга посміхнулася. - Зараз швиденько все зробимо і підемо назад до Академії. Можемо навіть влаштувати собі дівочі посиденьки.                                                                                                                             

Я знала, що вона намагається підняти мені настрій, однак зараз виходило не дуже добре. Передчуття ще більше посилилося, і я прямо фізично відчувала, що зараз щось станеться. Ми ж будемо всі разом, тому все має бути добре. Адам вже увійшов всередину. І я зробила крок за ним, приготувавшись використовувати магію. Однак сталося те, чого я зовсім не очікувала. Тільки я опинилася в приміщенні, двері за мною різко закрилися, і друзі не могли їх відчинити. Ми з Адамом опинилися в пастці...