Глава 5

Після того, як я побачила свої очі в дзеркалі, я так і не повернулася на пари. До мене зайшов Алекс, але я не хотіла розмовляти з ним. Я досі була налякана, і мені потрібен хтось, з ким я можу обговорити це. Хтось, хто розбирається в цьому. Але в моєму оточенні таких не має. Що ж, доведеться піти в бібліотеку і там більше дізнатися. Або зануритися в підсвідомість. Одного разу в мене вийшло перенестися в ту Долину Драконів. Вірніше, в спогади про неї. І там був хранитель, який би точно допоміг мені розібратися. Хоча, може він не розбирається в цьому, адже все ж це просто частина моєї підсвідомості. Та і я не знаю, як туди можна потрапити. Я намагалася якось сконцентруватися на цьому, навіть повністю уявити місце. Однак нічого не виходило. Ну що ж, добре. Завтра піду в бібліотеку і спробую дізнатися щось там.                                                                                                    

Саме з такими думками я і лягла в ліжко, адже дуже хотілося спати. А відкрила очі вже в тому місці, в яке так хотіла потрапити. Як це взагалі працює? Байдуже, головне, що я знову опинилася в Долині Драконів. Тепер треба знайти Даніеля і поставити йому кілька питань. З подивом я помітила, що кулон все ще був на мені. Хоча у снах на мені його ніколи не було. Ну що ж, це спогади, а не просте сновидіння. Тому і не варто звертати на це увагу. За кілька хвилин чоловік з'явився переді мною, уважно розглядаючи. Занадто довго він затримався на кулоні.                                                               

- Дивно знову бачити тебе тут. - посміхнувся він. - Але бачу, що в тебе є якісь питання.                         

- Ти й думки вмієш читати? - насупилася я.                                                                                                    

- Ні, просто інакше ти б не опинилася в Долині. - продовжив Даніель. - Тому я готовий вислухати й допомогти, чим зможу.                                                                                                    

Він присів на землю, і я зробила те ж саме. Навіть не знаю як правильно про все спитати, адже я навіть уявлення не мала, як тепер все це пояснити йому. Але з чогось треба починати. Тому я і почала говорити.                                                                                                                                                      

- Я не можу контролювати свою магію. Вона занадто сильна для мене, і це не властиво метаморфам. Якби не цей кулон, я б взагалі не знала як впоратися з цим. А вчора... - я видихнула. - Мене випадково поранили, і сила настільки вийшла з під контролю, що мої очі... Вони змінили колір. В інших такого не було.                                                                                                                                                             

- Я розумію, про що ти говориш. - сказав він. - Каталіно, ти не простий метаморф. Вся справа у твоєму походженні. Але я поки не можу сказати тобі правду, адже це маю зробити не я. Та справа в тому, що тобі доведеться вчитися контролювати це все. І це не буде легко. Доведеться багато працювати. І ти не можеш відмовитися.                                                                                                                                        

- Це я вже зрозуміла. - буркнула я. - Та я не просила цієї магії. Краще б я просто залишилася простою невдахою, яка ледве переходить на наступний курс Академії Метаморфів. Працювала б собі спокійно і все. Але ні ж, тепер я змушена бути в ролі могутнього дракона.                                                             

І я справді хотіла повернути час назад. Якби я знала, як все складеться, то відмовилась би тоді піти з Алексом на озеро. Якщо спочатку мені подобалося моє нове життя, і я навіть цим насолоджувалася. Та згодом все змінилося. Постійна небезпека, магія, яку я не здатна контролювати, а тепер ще якась незрозуміла таємниця мого походження. Хочу повернути своє спокійне життя, де не буде всіх цим проблем. Однак це було не в моїх силах.                                                                                                     

- Ніхто не просив такої сили, однак дракон обрав саме тебе. Ти взагалі знаєш як це відбувається? - я похитала головою. - Дракон ніколи не обере слабкого духом метаморфа. І якби ти справді була не готова до такої відповідальності, то ніколи б не отримала цю силу. Каталіно, в тобі є щось таке, що ти ще сама не розумієш. Мужність, сила та жертовність. - я мало не розсміялася від цих слів, адже вони точно були не про мене. - Каталіно, тобі треба в першу чергу повірити в себе. Тоді ти будеш робити певні успіхи.                                                                                                                                                  

Йому легко казати, адже він не бачив, наскільки я бездарна в перетвореннях. Я не можу навіть частково стати вовком чи вороном, що вже казати про дракона. Хоча і з бойовими мистецтвами ж було не все так просто. Але тоді ми зрозуміли, що варто лише мене розізлити й сказати, що я чого не можу, як це давало зворотний ефект. Так може і тут це спрацює? Хоча щось мені підсказувало, що варто вигадати щось інше.                                                                                                                                

- Каталіно, я впевнений, що в тебе все вийде, адже в тобі прихована неабияка сила. І розпоряджайся нею мудро. - сказав Даніель. - Сподіваюся, що в тебе все вийде. Якщо виникнуть питання, ти зможеш повернутися сюди.                                                                                                                                     

Останні слова я вже майже не чула, адже поступово Долина почала танути. Ще мить, і я вже отямилась у своїй кімнаті. За вікном ще було темно, але щось мені підказувало, що скоро ранок. Ну що ж, спати я більше не хотіла. А значить є час потренуватися...