Глава 4

Сьогодні в мене було вже тренування з іншими студентами. І я дуже хвилювалася, адже нарешті в мене була можливість повноцінно показати все, чому я навчилася. На щастя це були бойові мистецтва, а не перетворення. Дивно, а колись мені ставало страшно від одного усвідомлення, що прийдеться з кимось битися. На щастя після всіх цих тренувань є студенти, що слабкіші за мене. Завжди мріяла це сказати хоч раз. І от зараз якраз видалася така можливість.                                                                    

Швидко перевдягнувшись для тренування, я попрямувала до зали. Це було так дивно, адже я завжди ненавиділа це місце. Ще б, коли мене весь час дратували постійні невдачі. Та тепер все може змінитися. Викладач був попереджений про те, що мої успіхи в рази покращилися, тому і вирішив для початку визначити мій рівень. Спочатку мене поставили в пару із кількома не досить вправними студентами. Не скажу, що з легкістю, та мені вдалося перемогти. Думаю, десь на п'ятнадцятому місці в рейтингу я точно буду. А більшого мені поки й не треба. Та викладач мене неабияк здивував.               

- Каталіно, зараз в тебе бій з Адамом. - відрізав він. - Делія з Крісом, Дрейк з...                                  

Та я вже навіть не чула далі, сконцентрувавшись на цих словах. Що значить бій з Адамом? Він же набагато сильніший за мене. І я не впевнена, що хлопець буде себе якось стримувати. Значить варто готуватися до серйозної битви. Прекрасно просто, весь хороший настрій пропав ніби його й не було. Делія співчутливо поглянула на мене та попрямувала до Кріса, а Адам же підійшов до мене. Мені досі ще було не зручно поруч з ним, адже він так мене і не пробачив. Принаймні я підозрювала це. А ще мені спокою не давав його шрам на грудях. Хоча питати я його про це не збиралася.                       

- Ну що, Каталіно, невже ти боїшся тренуватися зі мною? - нахабно посміхнувся він.                         

- З чого б це? - от же ж паразит такий.                                                                                                    

- Це видно по твоїй реакції. Невже думаєш, що я зараз почну тобі мститися за твої слова? - майже вгадав. - Так от, я не з таких людей. Тому можеш не хвилюватися.                                                  

Ну що ж, знову я помилялася в ньому, адже і справді переживала за це. Адам взагалі виявляється зовсім не таким, яким хоче здаватися. То може і мені час почати сприймати його нормально, а не шукати якісь секрети в його минулому.                                                                                                     

- А твій хлопець не зводить з нас погляду. - він показав на Дрейка. - Напевно боїться, що я зроблю тобі боляче.                                                                                                                                                              

Я перевела погляд на нього, і зустрілась очима з хлопцем. Я намагалася якось показати йому, що все добре і мені нічого не загрожує. Здається він зрозумів, тому просто видихнув та зосередився на своєму тренуванні. Мені було так приємно, що він хвилюється за мене. Треба буде ввечері нормально поговорити з ним.                                                                                                                                                

- Прям ідеальні стосунки. - розсміявся Адам. - Такі милі та романтичні, що аж бридко стає. Невже це саме те, що тобі потрібно?                                                                                                                             

- А це не твоя справа. - буркнула я. - Краще давай тренуватися.                                                              

І на диво мені вдавалося навіть кілька разів відбивати його удари. Хоча щось мені підказувало, що хлопець просто мені піддається. Однак радість від невеликих перемог в мене від цього не зникала. Звичайно я програвала майже весь час, адже моя підготовка і близько не настільки сильна, як в нього. Він тренується все життя, а я лише останні пів року. Хто знає, може одного разу я його і переможу, та зараз точно ні. Тренування якраз підходило до кінця, коли Адам зробив випад, а я не дуже вдало від нього увернулась. Вийшло так, що він легко поранив мені щоку. Тепла кров потекла по моєму обличчю. Насправді ця зброя не завдала б серйозного поранення, але ось до такого призвести могла. Хлопець зупинився, шоковано дивлячись на мене. Не думаю, що він планував це, проте в мені почала підійматися злість. Камінь в кулоні нагрівався з небувалою силою, і я не знаю, чи зможе він стримати мою магію.                                                                                                                                                      

Жар охопив моє тіло, і я просто вже не знала, як це зупинити. Навколо було стільки студентів, і я можу зашкодити їм. На щастя зараз вони не помічали, здається, що щось відбувається. Так, мені терміново треба заспокоїти себе. З великим зусиллям волі я поклала зброю на землю, та швидко побігла в сторону Академії. Викладач щось кричав мені, але я нічого не чула. Магія спалювала мене з середини. Я влетіла до своєї кімнати, закриваючи двері. Холодна вода мала допомогти, тому я швидко вмилася та намагалася заспокоїтися. Це лише невеличке поранення, і він же не хотів цього. Однак я не могла нормально сприймати все. Повільно я підняла голову, аби подивитися на себе в дзеркало. Та те, що я там побачила, назавжди вріжеться в мою пам'ять.                                                                                      

Мої очі... Ні, вони не були такими, як раніше. Зараз в них була вертикальна темно-фіолетова зінниця, а от сам білок був яскраво-червоний. Дикий крик застрягнув в мене в горлі. Ні, це якась помилка, це не може бути моє відображення. Але скільки б я не приглядалася в них, нічого не змінювалося. Так може тому тоді вперше Адам і злякався на тренуванні? Він побачив їх? Камінь поступово почав охолоджуватися, і вже за кілька хвилин мої очі стали звичного кольору. Ніби нічого й не сталося, але я добре це запам'ятала. В інших драконів такого не було, адже я спостерігала за ними? Так що ж зі мною таке?