Глава 3

Навчання почалось досить спокійно. Викладачі ставилися вже до мене більш спокійно, адже я показувала досить непогані результати з бойових мистецтв. Принаймні якщо порівнювати з минулим. З Дрейком в нас були прекрасні стосунки, як і з Делією. В її стосунках там зараз якісь проблем, та я впевнена, що скоро вони подолають їх. А от зараз починаються реальні проблеми. Якщо етап з боями ми якось пройшли, то от з перетвореннями навіть не намагалися. Я знаю, що в мене одне з найкращих бойових поєднань, та я зовсім не знала як з цим впоратися.                                                                 

От і зараз стояла перед братом і щиро не розуміла, чого він хоче від мене. А Алекс просто уважно роздивлявся мене, від чого ставало реально не комфортно. Зараз або почнеться довга і нудна лекція про перетворення, або він просто вирішить перенести на наступний раз і відточити якийсь бойовий прийом. Та я не вгадала.                                                                                                    

- Каталіно, ти лише один раз проявила свою силу. І це було на вступних іспитах. Зізнаюсь чесно, багато хто вважає, що твій дар пропав. - ну, це було очікувано. - Та зараз двій дар на піку своїх можливостей. І наше завдання його розбудити. І найкраще всього це зробити саме тоді, коли на тебе чекатиме небезпека.                                                                                                                                                      

- То ти зараз почнеш нападати на мене? - посміхнулася я.                                                                           

- Ні, не я. - він плеснув у долоні.                                                                                                              

І не встигла я зрозуміти, що відбувається, як звідкись вилетів величезний орел та схопив мене своїми міцними кігтями. Я намагалася пручатися, але все було дарма. Тепер зрозуміло, чому сьогодні урок проходив в саду. Ми все далі віддалялися від землі, а я от думала про те, що зараз зможу перевірити одну зі своїх теорій — чи зможу я взагалі померти. Але ж ні, я хочу вижити. Може якщо він помітить, що з мене нічого доброго не вийде, то просто передумає. Я так розумію, що простіше розбудити силу ворона, адже тут легше створити небезпеку, ніж для вовка.                                                                           

І коли ми були вже доволі високо, орел відпустив мене, і я почала стрімко падати на землю. За секунду в моїй голові пронеслися всі варіанти гарного поховання мого знівеченого тіла, але потім я згадала уроки метаморфоз. Візуалізація свого образу, уявлення себе саме цією твариною чи птахою — половина справи. Я справді намагалася це зробити, та виходило не дуже. Ну що ж, сподіваюся, що дракона не так просто вбити. Коли я вже приготувалася зустрітися обличчям з землею, мене щось підхопило. Звичайно, це був той орел. Але щось я не впізнаю його. Може це якийсь студент чи викладач? Він полетів геть, а брат на мене дивився, склавши руки.                                                  

- Ти навіть не намагалася. - обурено сказав він.                                                                                     

- А ти спробуй зробити те саме, а я на тебе подивлюся. - я повільно видихнула. - Знаєш як це страшно? Я могла померти.                                                                                                                             

- Ти знаєш, що я не можу літати. - спокійніше продовжив брат. - А в тебе рідкісний дар. І ми знову повернулися туди, звідки почали. Ти нічого не можеш зробити. Я то вже сподівався, що тут буде набагато простіше...                                                                                                                                 

- Ми ж не в казці. - фиркнула я. - З перетворенням буде ще більше проблем, бо я до того точно не здатна. Може можна якось без цього обійтися?                                                                                  

Але я вже знала його відповідь. Тоді навіщо було взагалі це питання? Інколи я просто не вміла промовчати, і за це себе навіть ненавиділа.                                                                                         

- А в дракона ти теж не збираєшся перетворюватися? - Алекс вже от збирався вибухнути.                   

Ну добре, в дракона я перетворюватися хотіла. Та здається, що це занадто складно для мене. Я не зможу впоратися з настільки сильним даром.                                                                                               

- Інші вже опанували цю силу? - раптово спитала я.                                                                           

- Ні. - здивував мене він. - В них це не виходить. Однак кожен вміє перетворюватися на своїх тварин. На відміну від тебе, Каталіно.                                                                                                                      

- Тоді чому ти вважаєш, що саме я маю першою стати драконом? - я склала руки на грудях.                 

- Я цього не казав. - посміхнувся Алекс. - Але це справді так. Ти ще того не розумієш, та в тобі найбільший потенціал до магії. Це вже досить добре проявляється, адже твоя сила в рази могутніша. Ти знаєш як довго вони вчилися хоча б простішим прийомам? Навіть Адаму не все вдавалося. А ти... Тут зовсім інший випадок. Тому я прошу тебе, постався до цього більш серйозно. Нам справді потрібна твоя магія.                                                                                                                                                       

Мене порадувала його віра в мене, та справа то зовсім в іншому. Я сама не знала, чи зможу це зробити. Адже я ж Каталіна Варгас, найбільша невдаха Академії Метаморфів. І я досі не розумію, чому дракон обрав саме мене. Чи міг він помилитися? А ще з голови не йшли певні думки, що і могли мені не давати рухатися далі. Звичайно хотілося довести всім, що я не така слабка, як люди думають. Але як це зробити...